Старозавітні апокрифи: Книга Еноха; Книга Ювілеїв, або Мале Буття; Завіти дванадцятьох патріархів; Псалми Соломона

Історична наука, п'яна науковими досягненнями і повірила в непогрішність своїх підходів до вивчення історії, давно приступила до дискредитації та знищення всього, що людська пам'ять зберегла про часи давнину, якщо воно не вписувалося в рамки раціонально-атеїстичного методу пізнання.

Сьогодні ця проблема зарозумілого висміювання багатьох реалій світу до Христа, з навішуванням ярликів фантастичності, казковості та міфологічності, має всеосяжний характер. Причому це стосується не лише суто світської науки, а й значною мірою торкається богословської світогляду. І цей процес досягнення ганебної одностайності «богословів» і атеїстів у питанні навішування ярликів «міфологічності» на сакральну історію людства є вже тривала і велика історія. Чи варто дивуватися з того, що священна для кожного християнина біблійна та євангельська історія так само легко приєднується до області міфів та порожніх фантазій «неосвіченого» розуму?

У хід йдуть твердження про схильності народів давніх цивілізацій до фантазій, про їхнє «міфологічне мислення», «міфологічну свідомість», «символічне сприйняття дійсності», що виникли як наслідок нездатності науково пояснити фізичні явища та правильно зрозуміти закони природи. Ці висловлювання, не пояснюючи сутнісно історичну інформацію, визнану «міфологічною», паралізують творчий пошук, роблячи його свідомо безглуздим. Результатом такого погляду на найдавнішу історію стало вилучення в галузі наукового дослідження гігантського фактологічного матеріалу, накопиченого найдавнішою історією людства, поблажливо позначеного загальним терміном «міфологія» та апріорі віднесеного до галузі фантазій.

Апокрифи, тобто «приховані», «заховані» — від грецького слова απόκρυφος — «таємний, потаємний»; так називаються книги, які стосуються кола «околобіблейської» літератури, які з якоїсь причини були відкинуті або як недостовірні, або як не призначені для загального читання.

Старозавітні апокрифи, такі як Книга Еноха, Заповіт дванадцяти Патріархів, синів Якова, Вознесіння Ісаї, Книга Ювілеїв, Одкровення Ісаї, Одкровення Варуха та інші, збереглися в ефіопському перекладі Біблії (мовою «геез»).

Фрагменти деяких з них знайшли в Кумрані. Частина ж їх дійшла до нас церковнослов'янською, коптською, сирійською, вірменською, арабською та іншими мовами.

Старозавітні апокрифи надзвичайно цікаві, а багато хто з них доносить до нас чисте і неушкоджене Божественне вчення. Колись вони були вилучені та відкинуті як такі, що не відповідали певним догматичним положенням, хоча до цього мали широке поширення.

Старозавітні апокрифи – ціла група творів, які знайомлять нас із текстами, що відкривають старозавітну історію з несподіваних сторін.
Складені задовго до Різдва Христового, вони демонструють, у яких формах виражалося сподівання Одкровення у той час. Автори апокрифів розповідають про те, що ніби залишилося «за рамками» біблійної оповіді.

Апокрифи розповідають про містичні мандри старозавітних персонажів (Еноха, Ісаї, інших), про таємну мудрість, яка була їм вручена, щоб вони могли донести її до обраних. Характер цих творів такий, що вони перебувають у стані своєрідної літературної переклички з канонічними текстами Старого Завіту – і навіть постійно прагнуть вийти поза рамки біблійного тексту, додати щось своє. За різного ставлення до такого явища, як апокрифи, без них історія Біблійного канону була б не повна.

До книги Павла Берснєва Старозавітні апокрифи увійшли найвидатніші твори старозавітної апокрифічної літератури: Книга Еноха; Книга Ювілеїв, або Мале Буття; Завіти дванадцятьох патріархів; Псалми Соломона.

У додатку читач знайде менш відомі пам'ятники – «Оди Соломона», «Піднесення Ісаї», «Молитва Йосипа», у яких чітко простежуються гностичні мотиви.