- Наявність: Немає в наявності
- Модель: 2071
Книга Мілени Рождественської Апокрифи Стародавньої Русі знайомить читача з усім жанровим розмаїттям апокрифічних, або "зречених" творів Стародавньої Русі.
У книзі Апокрифи Стародавньої Русі зібрані сказання, легенди, бачення, житія мучеників, а також "ходіння" та "спрі про віру". Майже третину книги склали апокрифи, спеціально перекладені для цього видання. Усі переклади були ретельно прокоментовані.
«Цього у збірнику не читай, багатьом не показуй...»
Ця фраза (у перекладі сучасною російською мовою) належить відомому монаху Кирило-Білозерського монастиря, старцю Єфросину — переписувачу і укладачеві кількох рукописних збірок у другій половині X V століття. Написав він її для майбутнього читача, а, отже, і для нас з вами, на полях однієї зі збірок поруч із переписаним з якогось іншого рукопису апокрифічним твором. У збірниках Єфросина таких творів чимало. Добре усвідомлюючи їхню «нелегальність» з погляду офіційних церковних кіл і сам будучи ченцем, він, тим не менш, включав апокрифи до збірок, складених ним для монастирської бібліотеки.
Ці збірки Єфросіна дослідники назвали «енциклопедичними». У них, окрім богослужбових і рятівних творів, ми знайдемо історичні та цікаві повісті, «природничо-наукові» замітки про влаштування землі та тваринний світ, медичні та географічні виписки, а також кілька апокрифів, переклади яких надруковані в цій книзі. Хочеться не послухатися старця, прочитати ці тексти разом з іншими та «показати багатьом». Чим же вони привертали увагу Єфросина та інших книжників?
Порівняно з деякими своїми християнськими сусідами Давня Русь хрестилася пізно — лише наприкінці X століття, і перед східнослов'янськими книжниками постало дуже непросте завдання: освоїти багатовікову спадщину християнської писемної культури, ці «дари волхвів», за висловом академіка Дмитра Сергійовича Лихачова, взявши їх у Візантії та південних слов'ян, які вже мали на той час майже сторічний перекладацький досвід.
Треба визнати, що із цим завданням книжники впоралися. Минає трохи більше півстоліття, і молода російська література, частково вже знайома з біблійними текстами, з гомілетикою, патристикою, богослов'ям, агіографією перших століть християнства, з всесвітніми хроніками, створює свій літопис, свою ораторську прозу — «Слово про Закон і Блааго , свої перші житія - князів-мучеників Бориса та Гліба...
Мілена Всеволодівна Рождественська (нар. 26 серпня 1945, Ленінград) - радянський і російський філолог, доктор філологічних наук, фахівець у галузі давньоруської літератури. Автор близько 160 друкованих праць, у тому числі у колективних виданнях ОДРЛ.
Зміст книги Мілени Рождественської Апокрифи Стародавньої Русі
М.В.Різдвяна. «Цього у збірнику не читай, багатьом не показуй…»
АПОКРИФИ СТАРОГО ЗАВІТУ
СТВОРЕННЯ І ПОКАРУ
Про створення Адама
Переклад та коментарі М.Д.Каган-Тарковської
Про Адама та Єву
Переклад та коментарі М.Д.Каган-Тарковської
Про потоп
Переклад та коментарі М.Д.Каган-Тарковської
ЦАРІ І ПРОРОКИ
Сказання про Мелхиседек
Переклад та коментарі Р.Б.Тарковського
Сказання про царя Давида
Переклад та коментарі М.Д.Каган-Тарковської та Р.Б.Тарковського
Суди Соломона
Переклад та коментарі Г.М.Прохорова
Життя пророка Мойсея
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
РІЗДВО — СМЕРТЬ — НЕДІЛЯ
Сказання Афродітіана про диво, що було в Перській землі
Переклад та коментарі А.Г.Боброва
У п'ятницю кольорового тижня слово святих апостолів від Адама в пеклі до Лазаря
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
У суботу кольорове слово святого Іоанна Золотоуста про воскресіння друга Христового Лазаря
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
Слово про зходження Іоанна Хрестителя в пекло
Переклад та коментарі О.В.Творогова
Слово про хресне дерево
Переклад та коментарі М.Д.Каган-Тарковської
Слово про те, як засудила Марфа Пілата перед царем кесарем
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
Послання Пілата до Тиверія кесареві
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
Відповідь Тиверія кесаря Пілату Понтійському та у відповідь воєводі Рахааву та з ним воїнам числом дві тисячі.
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
Оповідь про дванадцять п'ятниць
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
З «Бесіди трьох святителів»
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
Сказання про Пресвяту БОГОРОДИЦЮ
Слово про Успіння Богородиці
Переклад та коментарі О.В.Творогова
Ходіння Богородиці по муках
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
У ПОШУКАХ РАЮ
Житіє та подвиги преподобного отця нашого
Агапія чудотворця
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
Сказання про Макарія Римського
Переклад О.В.Творогова та М.А.Салміної, коментарі О.В.Творогова
Християни-мученики
Житіє святого Федора Тірона
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
Житіє святого мученика Микити
Переклад та коментарі М.В.Рождественської
Коментарі
Більшість пам'яток російської середньовічної літератури було перекладним, переважно з грецької, рідше з латинської, а деякі твори безпосередньо з давньоєврейської мови. Перекладні за походженням, потрапивши на російську грунт, ці пам'ятники майже відразу включалися до літературної традиції Стародавньої Русі і поділяли спільну долю всіх її рукописних текстів. Поняття «свого» та «чужого» у середньовічній культурі замінювалися поняттями «християнського» та «нехристиянського, язичницького», відповідно, «справжнього» та «хибного».
У рукописних збірках Стародавньої Русі перекладні та оригінальні твори часто переписуються поруч. У книжковому репертуарі російського середньовіччя давньослов'янські переклади біблійних апокрифів, тобто пам'ятників, які у різний час не увійшли з різних причин до офіційного біблійного канону, займали дуже важливе місце. Поруч із перекладами канонічних текстів вони формували жанрову систему давньослов'янської літератури, тієї, яку Д. З. Лихачов назвав «літературою-посередницею». Вона була літературою над етнічною, однаково своєю для середньовічних Болгарії, Польщі, Чехії, Сербії, Русі. Цьому сприяла і єдина літературна старослов'янська мова, якою відбувалися церковні богослужіння і яка була зрозуміла церковно освіченим південним, східним і західним слов'янам. Цьому сприяла і єдина спочатку віра.
В осмисленні давньоруськими читачами біблійної та християнської історії, сприйнятих ними через літературу-посередницю, апокрифи, які докладніше канонічних текстів висвітлювали окремі старозавітні та євангельські сюжети чи інакше, ніж у Біблії, тлумачили їх, відіграли особливу роль. Деякі з цих пам'яток виникли ще в іудео-християнському середовищі (Палестині, Сирії, Єгипті) або в епоху раннього християнства, коли воно майже одночасно з іншими релігійними громадами, опозиційними офіційною римською владою, ще лише завойовувала світ. Перейшовши на Русь майже відразу після Хрещення через південнослов'янське посередництво, апокрифи сприйняли російськими новонаверненими читачами як розгорнуті сюжетні коментарі до біблійних текстів, незалежно від їхнього богословсько-догматичного тлумачення. У жанровому та тематичному стосунках апокрифи йшли за канонічними текстами Святого Письма, і тому іноді на них переносилися якості їхнього великого зразка. Нам відомі апокрифічні євангелії, діяння, послання, бачення, одкровення, житія та ін. Тому вони мають вивчатися у зіставленні з каноном.
Подробиці, які доповнювали або заповнювали біблійний канонічний текст в апокрифах, часто були захоплюючі, викладені яскраво, образно, близько до фольклорного опису світу, без зайвого ригоризму та дидактичності. Звісно, це приваблювало середньовічного читача. І, мабуть, незабаром після своєї появи на Русі, вже в X I-початку XII століття, перші переклади візантійських апокрифів набули такого широкого поширення, що спочатку переписуються перекладні, а потім складаються і власне російські спеціальні заборонні списки так званих «зречених книг» і «книг істинних», тих, які офіційна церковна влада дозволяла чи не дозволяла читати і переписувати духовним особам і мирянам. Зміст таких «індексів» постійно оновлювався. Значить було що забороняти!
Про ці «індекси» знали, але все одно апокрифи читали та переписували. Свідченням цього є фраза в збірці старця Єфросина. Грецьке слово «апокрифічний» спочатку означало «таємний, потаємний», тобто такий сакральний текст, який призначався лише посвяченим, що володіє таємним знанням, книжникам. Багато релігійних громад мали свої таємні книги.
Згодом, із встановленням новозавітного канону Лаодикійським собором 369 року, апокрифи були відкинуті офіційною церквою через безліч подробиць біблійної історії, і апокрифом, «зреченим», стали називати невірний, неправильний з погляду ортодоксального християнства текст. Надалі це поняття змінювалося, й у різні епохи апокрифами називалися різні на кшталт тексти.
