Екзистенційна психотерапія має на меті підвести пацієнта до осмислення свого життя та усвідомлення життєвих цінностей, підвести до зміни свого життєвого шляху та взяти відповідальність за свій вибір. Вона зародилася в XX столітті як додаток ідей екзистенційної філософії, основоположником якої вважається датський релігійний мислитель Серен К'єркегор.
Одним із головних засновників екзистенційної терапії – Віктор Франкл. Його праці стали джерелом натхнення для представників гуманістичної психології та розвитку екзистенційної терапії як напряму.
Екзистенційна терапія стверджує, що життєві проблеми людини походять із самої людської природи, а саме з усвідомлення безглуздості свого існування та необхідності шукати сенс життя. Через свободу волі та необхідність робити вибір виникає страх нести відповідальність за цей вибір. З усвідомлення байдужості світу та необхідності незважаючи ні на що з ним взаємодіяти виникає конфлікт. А через неминучість смерті виникає природний страх перед нею.
Сучасний екзистенційний терапевт Ірвін Ялом говорить про чотири ключові проблеми, з якими працює екзистенційна терапія. Це смерть, ізоляція, свобода та внутрішня порожнеча. Екзистенційна терапія немає загальноприйнятих терапевтичних технік. Її сеанси проходять зазвичай у формі взаємно шанобливого діалогу між терапевтом та пацієнтом. Головна особливість екзистенційної психотерапії - її спрямованість на людину як буття у світі, тобто насамперед на її життя, а не на особистість як ізольовану психічну цілісність.