- Наявність: Є в наявності
- Модель: 1411
Книга - Аномалії особистості. Психологічний підхід — це наукова праця Бориса Братуся, відомого фахівця з психології. У цій книзі автор говорить про загальні питання особистісної психології, розкриває тему норми та патології психіки, наводить структуру різних аномалій (наприклад, неврозів та залежностей).
Б. Братусь аналізує патології психіки на різних рівнях: ціннісно-світоглядному, психологічному та прикладному. Він показує взаємозв'язок психології з філософією та етикою, а також її роль у вирішенні проблем сучасної людини.
У книзі Б. С. Братуся – Аномалії особистості. Психологічний підхід - ви знайдете:
- міркування на тему «норми» та «аномалії» у психології особистості;
- Опис методів дослідження психологічного розвитку;
- аналіз особистості з погляду психіатрії, філософії, психології та теології;
- екскурс до історії вітчизняних «шкіл» психології;
- Аналіз алкоголізму як виду патології;
- способи корекції, профілактики та психотерапії патологічних станів особистості;
- Приклади з практики автора.
Кому буде цікава книга Аномалії особистості. Психологічний підхід:
- Фахівцям у галузі психології та психіатрії;
- філософам та теологам;
- студентам психологічних факультетів;
- усім, хто цікавиться психологією.
6 причин купити книгу «Аномалії особистості»:
- Борис Братусь - відомий російський фахівець у галузі психології, автор і співавтор кількох сотень наукових праць з клінічної та християнської психології, а також з філософії психології;
- ця книга - доопрацьоване перевидання одного з найбільш значущих у російській науці праць із психології особистості;
- сучасне видання книги складається з 912 сторінок, що майже вдвічі більше порівняно з першим;
- дослідження, описані у книзі, використовуються у навчальних посібниках для студентів, які здобувають освіту в галузі психології та психіатрії;
- перше видання праць Бориса Братуся користувалося великою популярністю серед фахівців та студентів;
- книга стала бібліографічною рідкістю на 30 років, а тепер знову її можна придбати та прочитати.
Борис Сергійович Братусь – російський психолог, заслужений професор Московського університету (2002), доктор психологічних наук (1989), професор (1993) факультету психології МДУ, завідувач кафедри загальної психології факультету психології МДУ (2001).
Борис Братусь народився 1945 року в Москві. Він належить до російських психологів, які здобули широку популярність завдяки своїй науковій та педагогічній діяльності: читанню лекцій, проведенню семінарів у Європі, Північній та Південній Америці, на території країн СНД.
Б.С. Братусь є член-кореспондентом РАВ, дійсним членом Російської академії з природничих наук (1993), іноземний член-кореспондентом Товариства психологів охорони здоров'я Куби (1980), членом редакційних колегій журналів «Питання психології», «Психологія. Нове століття», членом Етичного комітету Російського психологічного суспільства.
Області наукових досліджень: клінічна психологія, загальна та прикладна психологія особистості, філософські основи психології.
Передмова до першого вітчизняного видання
Передмова до американського видання
Вступна стаття В. В. Давидова до американського видання
Передмова до другого видання
Глава I Постановка проблеми норми психічного розвитку
1. Дихотомія "норма – патологія"
2. Філософські підстави
3. Про розрізнення понять "людина" та "особистість"
Глава II Вихідні психологічні передумови та гіпотези
1. Вступні зауваження
2. Гіпотеза про рівні психічного здоров'я
3. Про роль біологічного
4. Змістова сфера особистості
5. Цикли розвитку діяльності
6. Координати "простору особистості"
Розділ III Місце психології у вивченні душевних хвороб
1. Історія
2. Психіатрична та соціологічна моделі патології
3. "Постулат безпосередності"
4. Психологія та терапія
Глава IV Методи дослідження (взаємини "пояснення" та "розуміння" в психології)
1. Кордони «двох психологій»
2. Проблема опису життєвих змін
3. Експеримент у сфері особистості
4. Аналітико-перетворювальний підхід
Глава V Деякі психологічні механізми нормального та аномального розвитку особистості
1.«Зрушення мотиву на мету» як механізм утворення патологічних характеристик
2. Механізми цільового регулювання діяльності в нормі та при аномальному розвитку
3.Про механізми вирішення протиріч у зрілому віці
4.Ставлення до смерті як маркер особистісного розвитку
Глава VI Психологічний аналіз одного з видів патології особистості
1. Введення
2. Ілюзорно-компенсаторна діяльність
3. Алкоголізм, як хвороба: психофізіологічний рівень, симптоми та феноменологія
4. Самооцінка
5. Загальнопсихологічні передумови деформації
6. Індивідуально-виконавчий рівень
7. Особистісно-смисловий рівень
8. Відновлення (психологічні аспекти)
9. Встановлення на тверезість
10. Відновлення (духовні аспекти)
11. Специфіка підлітково-юнацького алкоголізму
12. Профілактика алкоголізму як психологічна проблема
Summary
про автора
Глава I
Постановка проблеми норми психічного розвитку
1. Дихотомія «норма – патологія»
Хотілося б розпочати цей розділ з одного особистого спогаду – першого зіткнення із реальною складністю проблеми норми та патології.
Наприкінці 60-х років минулого століття мені, тоді старшому лаборанту кафедри нейро- та патопсихології факультету психології Московського університету, довірили проведення кількох демонстрацій у клініці душевних захворювань, які приурочувалися до відповідних розділів загального курсу лекцій з патопсихології, які тоді читали на факультеті моїх науковим керівником Блюмою Вульфівною Зейгарник. Студенти-третьокурсники, для яких готувалися ці демонстрації, з неприхованою цікавістю вперше переступали поріг психіатричної клініки, де їм мали показати прояви патології мислення, порушень особистості та самосвідомості. Хворі для демонстрацій підбиралися відповідні, що на викладацькому жаргоні називається «студентськими випадками», тобто з ясним, без діагностичних варіацій виразом саме тих порушень, про які йшлося у загальному курсі лекцій.
Однак демонстрації на більшість студентів справляли враження, що розчаровує. Справа в тому, що студенти не бачили у хворих, яких призводили до них, нічого особливо «патологічного». Замість очікуваних із завмиранням серця «божевільних», «божевільних» з небезпечною і незрозумілою поведінкою перед ними виявлялися цілком на вигляд «нормальні люди», які поводилися «як усі»: віталися, охоче розмовляли, висловлювали іноді дуже цікаві думки тощо. п. А те, що вони могли раптом почати з запалом говорити про переслідування з боку сусідів чи інопланетян, здавалося студентам поправним, для чого треба лише знайти дієвий спосіб переконати їх, що вони помиляються.
Коли ж я сумлінно висував один за одним загальноприйняті критерії анормальності, вказуючи на явні помилки у судженнях хворих, алогічність їх висловлювань, відсутність у реакціях психологічно зрозумілого зв'язку з фактами реального життя тощо, то чи не кожен студент поспішав привести схожі, на його думку, випадки зі свого досвіду, зі спостережень за іншими, з описів художньої та популярної літератури, коротше, зводив усе до формули «а з ким цього не буває».
Словом, демонстрація розсипалася, мети своєї не досягала: студенти не бачили шуканого патологічного явища, наприклад марення як такого, а бачили в цілому нормального, «як усі», хіба трохи в чомусь помиляється і чомусь завзятої у своїх помилках людини. Зрозуміло, тут давалася взнаки і моя недосвідченість як викладача – сам був лише вчорашнім студентом. Однак і пізніше доводилося спостерігати подібну тенденцію - уявлення про патологію доти здаються ясними і очевидними, поки думаєш, як думає більшість непосвячених, які засвоїли, що божевільний - це обов'язково кидається на стінку і вигукує незрозуміле.
Коли ж маєш справу не з описом у підручнику того чи іншого ізольованого синдрому, а з його конкретним носієм – живою людиною, зі своєю долею, інтересами та особливостями, то питання, що є норма і що – патологія, втрачає свою ясність та простоту, стає розпливчастим і важколовимим. І хоча професійні клініцисти – психіатри та психологи – навчаються з часом безпомилково, іноді за одним лише жестом, словом, зовнішнім виглядом людини визначати його внутрішній стан, відносити його до нормального чи патологічного, сутність та теоретичні (а не інтуїтивно-емпіричні) підстави дихотомії. норма – патологія» досі залишаються й їм самих недостатньо ясними. Проте судіть про це самі.
