Психологія розвитку. Розвиток суб'єктивної реальності у онтогенезі. Є. І. Ісаєв, В. І. Слобідчиків

Слободчиков Віктор Іванович - доктор психологічних наук, професор. Член-кореспондент РАВ. Головний науковий співробітник лабораторії психологічної антропології та професійного розвитку педагогів Інституту вивчення дитинства, сім'ї та виховання РАВ. Член спеціалізованої вченої ради ІІДСіВ РАВ. Член Координаційної ради із взаємодії Міністерства освіти РФ та РПЦ. Член редради журналу «Питання психології».

У рамках Національного конкурсу «Золота Психея» член Експертної Ради (вибір фіналістів за підсумками 2016–2022) та Великого Журі (вибір переможців за підсумками 1999–2023).

У 22 роки Віктор Слободчиков вступив на факультет психології Ленінградського державного університету. З третього курсу навчався на заочному відділенні та працював у лабораторії діагностики психічного розвитку дітей Д.Б.Ельконіна ПІ РАТ. В цілому він працював у Психологічному інституті РАВ з 1968 по 1990 рр. 1976 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Психологічні особливості знання дітей про предметний світ». У 1994 р. - докторську дисертацію "Становлення та розвиток суб'єктивної реальності в онтогенезі (психологічні основи проектування освіти)".

Наукові інтереси. Дослідження В.І.Слободчикова пов'язані з вивченням питань свідомості, рефлексії, розвитку суб'єктивної реальності, внутрішнього світу людини, періодизації та діагностики психічного розвитку, організації психологічних служб, проектування систем розвиваючої загальної, вищої та післядипломної освіти. У 80-х роках. В.І.Слободчиков прийшов до свого підходу до розуміння людської природи, що сягає корінням у християнство. З середини 1990-х років. під керівництвом Слободчикова розробляється новий науковий напрямок — основи психологічної антропології, підготовлено та видано базові навчальні посібники з психологічної освіти у гуманітарних вузах.

У 1987 році В.І.Слободчиков увійшов до складу Тимчасового науково-дослідного колективу (ВНІК) «Школа». На замовлення Держкомітету В.І.Слободчиков брав участь у написанні нової концепції загальної середньої освіти (1988). У 1990 році Після закриття у 2004 році ІПП РАВ створив та очолив Інститут розвитку дошкільної освіти РАВ. З 2008 до 2013 р.р. був Президентом Російської макаренківської асоціації.

Євген Іванович Ісаєв – доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри педагогічної психології та педагогіки Московської фінансово-гуманітарної академії. Євген Іванович Ісаєв один із активних учасників роботи напряму з психологічної антропології.

У співавторстві з В.І.Слободчиковим видав навчальні посібники з цього напряму: «Основи психологічної антропології. Психологія людини» (1995), та «Основи психологічної антропології. Психологія розвитку людини» (2000), рекомендовані до використання у процесі педагогічних вузів. Автор 95 наукових та навчально-методичних праць. Під керівництвом Є.І.Ісаєва були захищені 8 кандидатських та 1 докторська дисертація.

Частина I. Введення у психологію розвитку людини

Методологічні настанови до частини I

Глава 1. Проблеми побудови курсу "Психологія розвитку людини"

1.1. Категорія «розвиток» в історії, науці та культурі

Історія розвитку уявлень про «розвиток»

Антиномії та парадокси ідеї розвитку у психології

1.2. Об'єкт та предмет вивчення у психології розвитку

розрізнення об'єкта та предмета знання

Розрізнення наукового, навчального та професійно-діяльнісного предметів

1.3. Завдання курсу «Психологія розвитку людини»

Методологічна рефлексія

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

рекомендована література

Основна

Додаткова

Глава 2. Психічне розвиток людини у працях зарубіжних психологів

2.1. Становлення зарубіжної вікової психології

Щоденники спостережень – початок дитячої психології

Розвиток експериментальної дитячої психології

2.2. Натуралістичні концепції психічного розвитку людини

Теорія рекапітуляції як перша теоретична концепція у дитячій психології

Нормативний підхід до психічного розвитку дитини

Теорія трьох щаблів дитячого розвитку

Теорія конвергенції двох факторів у поясненні розвитку дитини

2.3. Соціологічний (культурологічний) підхід до вивчення психічного розвитку людини

Соціум як пояснювальний принцип у французькій соціологічній школі

Французька генетична психологія

Американська школа культурної антропології

Міжкультурні дослідження пізнавального розвитку дітей

2.4. Сучасна зарубіжна психологія розвитку

Психоаналітичні теорії дитячого розвитку

Біхевіористські теорії соціального навчання

Женевська школа генетичної психології

Гуманістична психологія розвитку

Методологічна рефлексія

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

рекомендована література

Основна

Додаткова

Глава 3. Психічне розвиток людини у працях вітчизняних психологів

3.1. Дореволюційний період розвитку вікової психології у Росії

Становлення російської вікової психології (середина 50-х - початок 70-х рр. XIX ст.)

Розвиток вітчизняної вікової психології наприкінці ХІХ ст.

Розвиток вікової психології на початку ХХ ст.

3.2. Марксистський період розвитку вітчизняної вікової психології

Марксистська перебудова психології розвитку (1918-1936)

Розвиток вітчизняної вікової психології у період з 1936 по 1960 р.

Експериментальна розробка проблем психічного розвитку у 1960–80-ті рр.

3.3. Загальна теорія психічного розвитку у радянській психології

Культурно-історичне вчення про природу психічного

Закономірності психічного розвитку в онтогенезі

Підстави та схеми періодизації психічного розвитку

Методологічна рефлексія

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

рекомендована література

Основна

Додаткова

Частина ІІ. Концептуальні засади психології розвитку людини

Методологічні настанови до частини II

Глава 1. Філософський сенс принципу розвитку на психології

1.1. Парадигми розвитку у системі гуманітарного знання

Натуралізм - парадигма природної обумовленості психіки людини

Соціоморфізм – парадигма соціального детермінізму

Гносеологізм – ідеологія встановленої гармонії

Культуралізм - парадигма перетворення культури у світ особистості

Антропологізм – парадигма єдності людини та світу

1.2. Загальнонаукові підходи у вивченні психічного розвитку

Системний підхід у вивченні психічних явищ

Процесуально-динамічний підхід у психології

Діясний підхід у вивченні психічного розвитку

Суб'єктний підхід у психології розвитку

1.3. Генетична логіка – логіка психології розвитку

Зміст принципу розвитку у психології

Категоріальний устрій психології розвитку людини

Методологічна рефлексія

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

рекомендована література

Основна

Додаткова

Глава 2. Антропологічна модель суб'єктивної реальності та її розвитку в онтогенезі

2.1. Про природу суб'єктивної реальності

Суб'єктивна реальність як предмет психологічної антропології

Онтологічні основи суб'єктивної реальності

Образи суб'єктивної реальності у психології

2.2. Закономірності розвитку суб'єктивності в онтогенезі

Подієва спільність – об'єкт та джерело розвитку суб'єктивності

Рушійні сили розвитку суб'єктивної реальності

2.3. Інтегральна періодизація розвитку суб'єктивної реальності

Категорія віку у психології розвитку

Вік як форма розвитку

Періодизація розвитку суб'єктивної реальності в онтогенезі

Базисні спільності, або ступеня розвитку суб'єктності

Криза народження – перехід у нову спільність

Криза розвитку – освоєння нової спільності

Методологічна рефлексія

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

рекомендована література

Основна

Додаткова

Частина ІІІ. Основні ступені розвитку суб'єктності людини

Методологічні настанови до частини III

Глава 1. Ступінь пожвавлення

1.1. Родова криза - становлення тілесності людини (2 міс. - +3 тиж.)

Феноменологія родової кризи

Народження дитини – перехід до нового типу розвитку

1.2. Новонародженість – синтез психосоматичної єдності (3 тиж. – 3,5 міс.)

Становлення емоційно-психологічної спільності дорослого та новонародженого

Основні придбання у розвитку новонародженого

1.3. Криза новонародженості - становлення адресної поведінки (3,5 міс. - 7 міс.)

Феноменологія розвитку у кризі новонародженості

«Догляд – парафія» – нова форма спільності дитини та дорослого

1.4. Немовля – синтез чуттєво-практичної достовірності себе у світі (6 міс. – 12 міс.)

Становлення практичної взаємодії дитини та дорослої

Основні результати розвитку на ступені пожвавлення

Методологічна рефлексія

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

рекомендована література

Основна

Додаткова

Глава 2. Ступінь одухотворення

2.1. Криза дитинства – набуття суб'єктності у дії (11 міс. – 18 міс.)

Феноменологія кризи дитинства

Становлення предметного ставлення до світу

2.2. Раннє дитинство - синтез самості (1 рік 3 міс. - 3,0 року)

Со-організована життєдіяльність дорослої та дитини

Основні досягнення дитини в ранньому дитинстві

2.3. Криза раннього дитинства – становлення автоматичного суб'єкта (2,5 року – 3,5 року)

Феноменологія кризи трьох років

Суперечність між «хочу» та «треба»

2.4. Дошкільне дитинство – синтез суб'єкта своїх процесів (3,0 року – 6,5 років)

Гра як основа побудови нової форми подій

Основні результати розвитку суб'єктності дитини на ступені одухотворення

Методологічна рефлексія

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

рекомендована література

Основна

Додаткова

Глава 3. Ступінь персоналізації

3.1. Криза дитинства – становлення особистого поведінки (5,5 років – 7,5 років)

Феноменологія кризи дитинства

Вступ дитини у відповідальне соціальне життя

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

3.2. Отроцтво – синтез суб'єкта діяльності (7,0 років – 11,5 років)

Школяр – перший соціальний статус дитини

Навчальна діяльність як провідна у молодшому шкільному віці

Основні придбання у розвитку юнака

3.3. Криза юнацтва – становлення суб'єкта соціальних відносин (11,0 років – 14,0 років)

Феноменологія кризи юнацтва

Психологічна природа кризи юнацтва

Проблема провідної діяльності у кризі юнацтва

3.4. Юність – синтез особистісного способу буття (13,5 років – 18,0 років)

Закономірності розвитку у юнацькому віці

Основні результати розвитку суб'єктності на щаблі персоналізації

Методологічна рефлексія

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

рекомендована література

Основна

Додаткова

Глава 4. Ступінь індивідуалізації

4.1. Криза молодості – становлення авторства у житті (17,0 років – 21,0 рік)

Феноменологія кризи юності

Вступ до епохи самостійного життя

4.2. Молодість – синтез суб'єкта соціального життя (19,0 років – 28,0 років)

Закономірності розвитку у молоді роки

Основні придбання у розвитку молодих людей

4.3. Криза молодості – становлення суб'єкта власної життєдіяльності (27,0 років – 33,0 року)

Феноменологія кризи молодості

Самовизначення у своїй життєдіяльності

4.4. Дорослість – синтез унікального самобуття, людини (32,0 року – 42,0 року)

Закономірності розвитку дорослої людини

Основні результати розвитку суб'єктності на щаблі індивідуалізації

Методологічна рефлексія

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

Рекомендована література

Основна

Додаткова

Глава 5. Ступінь універсалізації

5.1. Криза дорослості – набуття універсальних підстав буття (39,0 років – 45,0 років)

Феноменологія кризи дорослості

Пошук духовних орієнтирів у індивідуальному житті

5.2. Зрілість – синтез повноти реального життя (44,0 року – 60,0 років)

Закономірності розвитку на стадії зрілості

Основні підсумки розвитку у зрілому віці

5.3. Криза зрілості – одкровення інобуття (55,0 років – 65,0 років)

Феноменологія кризи зрілості

Виснаження діяльнісної форми буття

5.4. Старість – душа, насичена життям (62,0 року –…)

Питання для обговорення та роздумів

Теми реферативних та курсових робіт

Рекомендована література

Основна

Додаткова

Словник основних понять

Вступна частина є традиційною для навчальних посібників, у яких викладаються основи певної галузі знання. Особливості цього вступу визначаються тим, що тут мають бути виявлені та представлені принаймні три типи засобів – пізнавальні, навчальні та професійно-діяльні. Ці кошти, своєю чергою, визначають зміст наукових знань, способи їх освоєння та способи застосування під час вирішення практичних завдань.

Опис цих засобів дається за допомогою спеціального опрацювання методологічних проблем психологічної антропології, – зокрема, розрізнення об'єкта та предмета науки, наукового та навчального предметів та предмета професійної діяльності, визначення функції та характеру психологічного знання у структурі педагогічної діяльності тощо.

Особливе завдання глав 2 і 3 - історичний аналіз проблеми психічного розвитку людини у працях зарубіжних та вітчизняних психологів. Ми прагнули уникнути безпристрасного та формального дотримання хронології подій та фактів у становленні вікової психології. Для нас сенс історичного аналізу полягає насамперед у формуванні деякого пра-образу цілісної концепції, структури та змісту психологічного знання про розвиток суб'єктивної реальності в онтогенезі.