- Наличие: Немає в наявності
- Код товара: 1733
Українська розвідка. Прадавні часи. Олександр Скрипник
Издательский дом «АДЕФ-Украина» в содружестве со Службой внешней разведки Украины завершили работу над новой книгой по истории национальных спецслужб – «Украинская разведка. Древние времена».
В книге воссоздана картина зарождения и становления разведывательной деяльности на исконных землях Украины в древние времена – от восточных славян и Киевской Руси до Гетьманской козацкой державы. Автор книги, исследователь истории разведки Александр Скрипник всесторонне анализирует события того времени и стремится в доступной форме донести их до читателя. Такми образом, наряду с исторической хронологией поданы очерки, зарисовки, народные байки и легенды, украшенные ярким и богатым иллюстративным материалом. В них оживают гости Киевских князей Влодимира Великого и Ярослава Мудрого, гетьманов Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницкого, Ивана Мазепы, Филиппа Орлыка та других козацких вожаков.
Это научно-популярное издание вместе с книгой «Украинская разведка. 100 лет борьбы, противостояний, свершений», которая увидела свет год назад и издана в том же стиле, составили своеобразный двухтомник, в котором воссоздана история украинской разведки от древних времен до наших дней.
Подарочное издание в 2-х томах можно приобрести в футляре.
Побачила світ історія української розвідки прадавніх часів. Це своєрідна спроба авторського прочитання історії української розвідки прадавніх часів і донесення її до широкого загалу у доступній формі із вкрапленням нарисів, народних переказів і легенд, обрамлених великою кількістю ілюстративного матеріалу.
У книзі відтворена картина зародження й становлення розвідувальної діяльності на теренах України у прадавні часи – від східних слов’ян і Київської Русі до Гетьманської козацької держави. Водночас нарівні з історичною хронологією у замальовках і художніх портретах оживають вивідувачі київських князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого, гетьманів Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика та інших козацьких ватажків.
Це науково-популярне видання разом з книгою «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь звершень», що побачила світ роком раніше, склали своєрідний двотомник, виконаний у одному стилі.
Олекса́ндр Васи́льович Скри́пник (нар. 13 листопада 1962, смт Братське, Миколаївська область) — український письменник, публіцист, дослідник історії української розвідки. Заслужений журналіст України[1].
Член Національної спілки журналістів України (1985), Національної спілки письменників України (2012).
Закінчив середню школу в смт Братське на Миколаївщині (1979). Здобув дві вищі освіти — на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1984) і факультеті романо-германської філології Запорізького державного університету (1994).
Працював кореспондентом обласної газети «Запорізька правда». Служив в органах державної безпеки України, був керівником прес-центру УСБУ в Запорізькій обл. (1993—1995), заст. начальника прес-центру СБУ (1995—2000), очолював прес-центр СБУ (2000—2005), прес-службу Служби зовнішньої розвідки України (2005—2014). Був радником Голови Служби зовнішньої розвідки України (2014—2017). Полковник запасу.
Живе в Києві. Одружений.
Автор книжок «За золотом Нестора Махна» (2001), «Український слід у розвідці» (2009), «Керівники української зовнішньої розвідки» (у співавторстві, 2010), «Розвідники, народжені в Україні» (2011), «Служба зовнішньої розвідки України: історія і сьогодення» (2012), пригодницького роману «Особлива територія» (2013), збірок документальних нарисів і публіцистики «Таємний легіон Української революції» (2015), «Курйози у розвідці» (2016), «Розстріляний на Донбасі «за ізмєну Росії“» (2017), наукового видання «Спеціальні служби України від найдавніших часів і до сьогодення» у 5-ти томах, т. 3 «Військова спецслужба Державного Центру УНР у екзилі (1926—1936 рр.)» (у співавторстві, 2018), науково-популярних видань «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень» (2019) та «Українська розвідка. Прадавні часи» (2020).
Автор численних публікацій у періодиці, сценаріїв документальних фільмів з історії та діяльності спецслужб.
«…Цар не виправдав надій України, – зазначав він, – не давав їй допомоги проти ворогів, умовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав ставити фортецю в Києві, щоб держати нарід в ярмі; царські воєводи відмовляли гетьманові почестей, підтримували бунти, нищили край, фальшиво інформували царя про події в Україні. Та зрада підступної Москви залишила слід на усьому: вона готує нам ярмо – насамперед домашньою, громадянською війною, тобто нашою власною зброєю, без ніякої нашої вини. Все те ми виявили для нашої невинності, а тепер примушені підняти законну оборону та вдатися до сусідів з проханням про допомогу для своєї свободи. Не в нас лежить причина війни, що розгорілася…»
«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, – писав про ці події російський історик Сергій Соловйов, – загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Трубецький, на котрого поклали найбільші надії, муж на війні щасливий і ворогам страшний, утратив таке величезне військо! Після здобуття стількох міст, після здобуття литовської столиці царська Москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи з укріплення Москви».
Українська розвідка. Прадавні часи. Олександр Скрипник. Від автора
Упродовж тисячоліть на нинішніх теренах України розвивався, укорінювався і набирав сил від щедрої життєдайної землі самобутній український етнос, дбайливо оберігав і розвивав традиції своїх пращурів, плекав рідну мову, віру, віковічні ідгали й цінності.
Цей цивілізаційний шлях розвитку був складним і тернистим. В усі часи він був сповнений постійної боротьби за виживання, почасти непримиренної і доволі кривавої, з чужинецькими загарбниками й поневолювачами.
Щоб вистояти у цій борні, лише військової доблесті, мужності й відваги було замало. Потребувалася ще проникливість, прозорливість, уміння вивідувати потаємні плани й наміри супротивників, вводити їх в оману, завчасно одержувати вісті про небезпеку, яка чатувала на кожному кроці, діяти на випередження.
Здавен у кожному племені, дружині, війську були люди, наділені такими особливими здібностями. У різні часи їх називали вивідачами, лазутчиками, сторожовим людом, просоками, пластунами. Легенди й народні перекази зберегли згадки про перевертнів і перекинчиків, які могли приймати подобу сокола, вовка або вужа і пробиратися непоміченими у ворожий стан задля вивідування необхідної інформації. Вочевидь в основі цих епічних історій лежали діяння реальних персонажів, наділених унікальними здібностями вправно повзати, швидко бігати, майстерно маскуватися, мати тострий зір, добру пам'ять, ясний розум - риси, притаманні прадавнім розвідникам.
У додержавні часи розвідувальна діяльність не мала чітких обрисів, велася спорадично, не систематично. На роль виконавців розвідувальних завдань щоразу обирали тих, хто найбільше підходив для цього, у залежності від ситуації. Постійного контингенту чи певної спеціальної служби не було. Лише зі становленням державного устрою і розбудовою регулярного війська розвідці надавали дедалі більшої уваги як невід'ємній складовій успіхів у військовому чи політичному протистоянні. Але для цього знадобилося не одне століття.
Водночас увесь шлях розвитку України-Руси був позначений застосуванням нашими предками різних елементів розвідувальної діяльності. Окремі епізоди таких дій із роками стали легендами і знайшли своє відображення на сторінках давньоруських літописів. А невдовзі, за часів Козаччини, розтолос про вправні дії розвідників із української землі розійшовся далеко за її окраїни і викликав неабиякий подив, а почасти й занепокоєння в очільників багатьох країн Східної і Центральної Європи.
3 плином історії усі ті прадавні елементи розвідувальної діяльності, специфічні надбання й навички уже в новій якості проросли, проявилися, викристалізувалися своїм неповторним ДНК у своєрідний генетичний код української розвідки за новітніх часів становлення й розвитку Української держави. Пізнання цього коду дає змогу знайти відповіді на багато запитань і є своєрідним ключем для пізнання національної ідентичності.
«Тож почнемо повість сію», як сказано в літописі «Повість временних літ», і спробуємо дізнатися, звідки пішла українська розвідка, де знаходяться її витоки і чиї імена навічно закарбувалися на скрижалях історії.