Книга Жана-Клода Ларше Духовне несвідоме адресована фахівцям-психологам, церковним пастирям і всім, хто цікавиться проблемами та таємничими законами психічного та духовного життя людини.
У книзі відомого богослова та патролога Жана-Клода Ларше Духовне несвідоме розглядаються проблеми православної психології та антропології.
Жан-Клод Ларше аналізує з православної позиції деякі аспекти психологічних теорій та практик Зигмунда Фрейда та Карла Густава Юнга, а потім розкриває суть Таїнства Сповіді та православної практики одкровення помислів, показуючи їх ефективність у справі лікування не лише духовних, а й психічних захворювань.
Питання, що порушуються Жаном-Клодом Ларше, особливо актуальні в контексті дискусій, що розгорнулися сьогодні, про можливість поєднання напрацювань сучасної психології з традиційними принципами православного душпастирства.
Книга Жана-Клода Ларше Духовне несвідоме є відповіддю на численні прохання розвинути нашу концепцію співвідношення душевних і духовних хвороб, уточнити поняття «духовне несвідоме», яке раніше торкалося, і намітити основи того, що могло б стати християнською психотерапією. душ», набутий упродовж століть Православною традицією.
У ході дискусій, які супроводжували деякі з таких вчених зборів і в яких брали участь християнські психологи, психіатри та психотерапевти різних шкіл, а також богослови та філософи, стало очевидним, що застосування християнськими психотерапевтами до пацієнтів-християнів психотерапевтичних підходів, основи та методи яких далеко відстоять від християнських принципів та практик, вельми проблематично. Сьогодні, наприклад, у Греції ця тема, причому вже протягом кількох років, є предметом напружених суперечок та викликає гострі протиріччя.
Найбільш жваве протистояння спостерігається між тими, хто вважає, що психотерапевтичні підходи мають такий самий статус, як і напрями медицини, а тому становлять окрему від релігії сферу, і тими, хто вважає, що православна аскетична традиція та практика духовності у тому вигляді, як вона склалася в Православній Церкві, надає адекватні засоби для лікування «крім усього» та психічних відхилень, роблячи зайвим будь-яке звернення до психотерапії.
Книга Жана-Клода Ларше Духовне несвідоме включає повну версію кількох доповідей та повідомлень, представлених на міжнародних семінарах та з'їздах.
Жан-Клод Ларше народився 1949 року в місті Бадонвіллер на північному сході Франції в католицькій сім'ї та у віці 23 років став православним християнином.
Становлення Жана-Клода Ларше як богослова відбувалося під впливом його духовного отця архімандрита Сергія (Шевича), а також завдяки спілкуванню з преподобним Іустином (Поповичем), архімандритом Софронієм (Сахаровим), учнями старця Йосипа Ісіхаста — старцями Єфремом Катунакським, Харалампієм, зі старцями Єфремом Філофейським, Йосипом Ватопедським та преподобним Паїсієм Афонським.
Жан-Клод Ларше — автор 31 книги, перекладеної 18 іноземними мовами, понад 150 статей та понад 700 рецензій. Він вважається одним із провідних сучасних православних богословів і одним із рідкісних авторів, здатних поєднувати у своїх працях наукову суворість та живе сприйняття внутрішнього життя Церкви.
Переклад з французького П.Доброцвітова (наук. ред. та керівник проекту), О.Арсеньєвої, О.Коротєєвої, О.Вавилової, О.Курочкіна, У.Рахновської.
Зміст книги Жана-Клода Ларше Духовне несвідоме: Православна концепція несвідомого та її застосування в лікуванні психічних та духовних недуг
Передмова
Розділ I. ПСИХІЧНІ ХВОРОБИ І ДУХОВНІ ХВОРОБИ
1. Психічні хвороби від духовних хвороб, як і духовні хвороби від психічних хвороб
2. Деякі психічні хвороби безпосередньо пов'язані з духовними хворобами, так само як деякі психічні хвороби пов'язані і з тілесними хворобами
3. Хвороба та почуття провини
4. Духовну терапію не слід плутати з психотерапією
Розділ II. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ХРИСТІАНСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ
Розділ III. ПРОБЛЕМА СУМІСНОСТІ АНТРОПОЛОГІЧНИХ ПІДСТАВ НА ПРИКЛАДІ ФРЕЙДІВСЬКОГО ПСИХОАНАЛІЗУ
Вступ
1. Подібності
2. Відмінності
Висновок
Розділ IV. ПРОБЛЕМА СУМІСНОСТІ БОГОСЛОВСЬКИХ І ЕТИЧНИХ ПІДСТАВ: НА ПРИКЛАДІ ЮНГІВСЬКОЇ АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Вступ
1. Крапки дотику
2. Точки розбіжності
2.1. Релігійний релятивізм К.Г. Юнга
2.2. Психологізм К.Г. Юнга
2.3. Богослов'я К.Г. Юнга
2.3.1. Від Трійці до Четвериці
2.3.2. З'єднання добра і зла в Богу
2.3.3. Христос
2.3.4. Святий Дух
2.4. Антропологія К.Г. Юнга
2.4.1. Образ Божий
2.4.2. Самість
2.4.3. Тінь
2.5. Етика К.Г. Юнга
2.5.1. Відносність моралі
2.5.2. Відносність добра та зла
2.5.3. Позитивний характер зла
2.5.4. Включення зла як умови здоров'я та доступу до повноти
2.6. Теорія архетипів
2.7. Наслідки для психотерапії
2.7.1. Внутрішній конфлікт як основний діагноз психологічних розладів
2.7.2. Примирення як основний принцип психотерапії
2.7.3. Здійснення лікування: контрольоване розкриття колективного несвідомого
2.7.4. Довіра до природи та несвідомого
2.7.5. Відсутність точного уявлення про хворобу та здоров'я
2.8. Додаткові зауваження щодо юнгіанської теорії
2.8.1. Змішання божественного та людського, природного та надприродного, духовного та душевного
2.8.2. Відсутність зв'язку з трансцендентним Богом
2.8.3. Відсутність зв'язку з особистим Богом
2.8.4. Друга роль відносин з оточуючими
2.8.5. Відмова від християнського аскетизму
2.8.6. Небезпека впадання в ілюзію
Розділ V. ІНША КОНЦЕПЦІЯ НЕСВІДОМОГО: ДУХОВНЕ НЕСВІДОМЕ
1. Поняття духовного несвідомого
2. Два основні виміри духовного несвідомого
Розділ VI. «БОГОЛЮБИВЕ» НЕСВІДОМЕ
1. Логос Природи
2. Образ божий у людині
3. Прагнення Природи до своєї досконалості у Христі, або «душа за природою християнка»
4. Благодать
5. Витіснення «боголюбного» несвідомого
Розділ VII. «БОГОПРОТИ» БЕЗВІДОМЕ
Розділ VIII. ДУХОВНЕ НЕСВІДОМЕ І ТЕРАПІЯ
1. Духовне несвідоме та Патологія
2. Духовне несвідоме та терапія
Розділ ІХ. ДВІ ХРИСТІАНСЬКІ ТЕРАПЕВТИЧНІ ПРАКТИКИ: СПОВІДЬ І ВІДКРИВАННЯ ПОМИСЛОВ
1. Сповідь
2. Одкровення помислів
3. Подібності та відмінності з психоаналізом
3.1. Подібності
3.2. Відмінності
Висновок
Розділ X. ДУХОВНІ ВИТОКИ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
1. Хибна винність
2. Хибний страх і хибне занепокоєння
3. Абсолютизація відносного
4. Псевдоритуали
5. Перекручена агресивність
6. Перекручена спрямованість бажання
7. Підвищена самооцінка
8. Патологічне знецінення себе
9. Патологічне ставлення до тіла
10. Порушення щодо інших людей
11. Сум і смуток
12. Хибне уявлення про реальність
13. Нестача любові
14. Псевдолюбов
Розділ XI. ЧИ ВИКЛЮЧАЄТЬСЯ ПРИ ДУХОВНОМУ ЛІКУВАННІ ЗВЕРНЕННЯ ДО ПСИХОТЕРАПІЇ?
Список скорочень, що використовуються у бібліографічних посиланнях
Ця напруженість і ці суперечки очевидно не такі злободенні для католицького та протестантського світу. З одного боку, психотерапевтичні практики там впроваджувалися вже під час багатьох десятиліть і дискусії у тому, що таке використання може викликати, неактуальні. До того ж, впровадженню психоаналізу сприяло повальне захоплення ним, викликане у 60-ті роки минулого століття модою на суспільні науки серед самого духовенства. З іншого боку, ні в католицизмі, ні в протестантизмі немає розвиненої та методичної аскетичної традиції та практики духовності, порівнянних із тими, що існують у православному світі, духовне призначення яких передбачає включення певних психотерапевтичних завдань. До сказаного можна додати твердження соціологів про те, що відсутність практики сповіді в протестантизмі, як і охолодження до сповіді та її перехід від особистої форми до колективної в католицизмі, певною мірою сприяло розвитку психоаналізу та різних психотерапевтичних практик у регіонах, де ці традиції мають вплив.
Однак, незважаючи на такий стан справ, у публікаціях на Заході аж до сьогодні торкалася проблема сумісності окремих форм психотерапії (зокрема, психоаналізу та аналітичної психології) з принципами християнства (зокрема антропологічними). І до чого б не привели ці суперечки, слід визнати, що серед християн, на відміну від таких галузей медицини, що мають визнаний та незаперечний науковий статус, як неврологія та психіатрія, різні напрями психотерапії своїм антропологічним підтекстом як на рівні теоретичних основ, і лише на рівні практичного застосування викликають сумніви.
У християнському світі психотерапевтичні підходи були сприйняті як методи, що вже склалися, в якомусь сенсі «готові до використання». У цих психотерапевтичних підходів з'явилися як свої захисники, так і свої критики, але ми не бачимо послідовних спроб розвитку християнської психотерапії або принаймні такої психотерапії, антропологічні основи та терапевтичні методи якої ясним і незаперечним чином були б пов'язані з християнством.
У ході з'їздів християнських психотерапевтів, що пройшли нещодавно, багато учасників висловлювали побажання про проведення досліджень у даному напрямку. Такі дослідження особливо бажані як нове слово в розумінні та лікуванні психічних захворювань, враховуючи той факт, що з кількох сотень психотерапевтичних підходів, що з'явилися і отримали розвиток протягом XX століття, жоден не позиціонував себе як відповідний найбільше для лікування хворих, яких він передбачав лікувати. Зроблене на основі останніх досліджень твердження, що у лікуванні психічних хвороб «усі терапії рівні», означає одночасно і їх ефективність, і неефективність стосовно хвороб, глибинна природа яких залишається у багатьох аспектах невивченою, а пояснення її — здебільшого гіпотетичним, причому настільки, що пояснення різних душевних хвороб сьогодні (і можливо, сьогодні навіть більше, ніж будь-коли, через прогрес генетики) ще коливаються між абсолютно різнорідними причинами: суто біологічними, з одного боку, і суто психічними та пов'язаними з навколишнім середовищем – з іншого.
Дослідження, які ми ведемо протягом кількох років щодо духовних хвороб та терапевтичної традиції християнського Сходу, безсумнівно, відкривають нові перспективи для розуміння та лікування психічних хвороб у тій мірі, у якій останні однак пов'язані з першими.
Не претендуючи на якусь систематичну та завершену працю, ця книга покликана уточнити згадані взаємозв'язки та цим сприяти новим дослідженням. Протягом усієї роботи ми ясно підкреслювали різницю між психічними та духовними хворобами, уникаючи, таким чином, подвійної небезпеки: з одного боку, максималістської концепції, яка обмежує психіку духовністю, а тому не залишає місця психотерапії в власному значенні слова; з іншого боку - змішання сфер психічного та духовного.
Перша позиція часто зустрічається в православному світі, друга широко поширена в католицькому світі, де радіопередачі та релігійна література в останні роки сильно підживлювалися психологізуючим дискурсом, що намагається підмінити духовність (соціологи, наприклад, говорять про рух psyrituel замість spirituel 1), який частково надихається. Нью Ейдж», а багато в чому ґрунтується на спрощених схемах і характеризується майже завжди підходом настільки ж неточним, наскільки й поверховим, а також відсутністю підстав у Переданні, незважаючи на наявність кількох святоотцівських посилань, вирваних з контексту та використовуваних як свого роду приманки.
Але, стверджуючи, що деякі душевні хвороби пов'язані з деякими духовними хворобами і внаслідок того зцілення перших залежить від лікування останніх, ми хочемо уникнути перетворення духовності (а ще більше — таємничого життя, з яким воно нерозривно пов'язане) на якийсь інструмент, розуміючи, що мета її — не психічне одужання людини, але її духовне одужання для її порятунку та обожнювання.