Преподобний Іустин (Попович) Челійський (1894–1978) у світі Благо Попович, серб. Благо Поповіє - архімандрит Сербської Православної Церкви, доктор богослов'я, християнський філософ, подвижник, письменник, автор численних духовних творів, у тому числі тритомної «Догматики Православної Церкви».
Народився у місті Вране у священика у свято Благовіщення. Навчався у семінарії св. Сави у Белграді, де на той час викладав майбутній святитель Миколай (Велимирович).
З початком Першої світової війни Благо Попович був призваний до армії і як випускник семінарії направлений до полкового стаціонару при військовій лікарні «Челе кула» в Ніші. Наприкінці 1914 року перехворів на висипний тиф і побував під час короткої відпустки у батьків. З 8 січня 1915 року знову перебував на посаді фельдшера в Ніші. Пробув у Ніші аж до відступу із сербською армією через Косово та Метохію до Албанії.
Жахи війни, горе і страждання змучених сербських солдатів, пам'ять про мучеництво і потяг до обожнення активізували його рішення, що довго виношується, прийняти чернечий постриг. У православному храмі міста Шкодера в ніч з 31 грудня 1915 на 1 січня 1916 архімандритом Веніаміном (Таушановичем) був пострижений у чернецтво з ім'ям Іустин на честь мученика Іустина Філософа.
Пізніше отець Іустін (Попович) навчався у Петербурзькій Духовній академії, потім – на теологічному факультеті в Оксфорді. Душа його шукала подвижницького та аскетичного життя. У 1922 році був висвячений у сан ієромонаха. Через деякий час він викладав у семінарії та опікувався численними чадами, брав участь у виданні православних газет. І мріяв про Афона... У 1926 захистив в Афінах докторську дисертацію на тему: «Вчення святого Макарія Єгипетського про таємницю людської особистості та таємницю її пізнання». З кінця 1930 року попрацював місіонером у прикарпатських містах (Ужгороді, Хусті, Мукачеві та ін.).
Отець Іустін (Попович) був висунутий на відроджену Мукачівську єпископську кафедру, але зі смирення відмовився від неї. У 1930 році був призначений помічником єпископа Бітольського Йосипа, розпочав місіонерську діяльність у закарпатських містах (Ужгороді, Хусті, Мукачеві). Був кандидатом на єпископи відродженої Мукачівської єпархії, але відмовився. З 1932 року отець Іустин — викладач Бітольської семінарії, а через два роки — доцент Теологічного факультету у Белграді.
З 1932 року професор Бітольської духовної семінарії викладав догматичне богослов'я. 1934 року став доцентом догматичного богослов'я Бєлградського університету. Став одним із засновників Сербського філософського суспільства, створеного у 1938 році.
З травня 1948 року і до своєї смерті отець Істин (Попович) трудився в монастирі Челіє поблизу Валєва, де був духовником; написав багато богословських робіт. Преставився до Бога, як і народився, на свято Благовіщення.
Дні пам'яті: 1(14) червня, 30 серпня (12 вересня).
