Більш ніж сорок років тому – у 1977 році у видавництві «ІМКА-ПРЕС» у Парижі побачило світ перше видання книги Л.Л. Регельсона Трагедія Російської Церкви.
Поява книги Льва Регельсона Трагедія Російської Церкви, як і А.Э. Левітіна-Краснова та В.М. Шаврова, що збіглося з 60-річчям Жовтневої революції, було неприємним сюрпризом для радянської влади та справжнім подарунком для віруючих. Інакше й бути не могло, адже книга Льва Регельсона Трагедія Російської Церкви, як слушно зазначив у своєму післямові до неї протопресвітер Іоанн Мейєндорф, була першою спробою російською мовою написати нарис історії Руської Православної Церкви у страшні роки гонінь 1920–1930-х років.
Лев Регельсон розпочав у своїй роботі реконструкцію історичних подій тих трагічних років і спробував відповісти на хвилююче багатьох представників церковної інтелігенції того часу питання: яке місце займала Церква в трагічній історії революції та в наступні роки?
Лев Львович Регельсон — постать у певному сенсі легендарна ось у чому. Його книга Трагедія Російської Церкви, яка вперше вийшла в середині 70-х років XX століття, довго залишалася головним джерелом знань усіх православних у Росії про їхню власну історію в 20—30-ті роки.
Книга Трагедія Російської церкви охоплює період саме з революції і до кінця Другої світової війни, коли Російська православна церква була наближена до сталінського престолу.
Для православних читачів важливо дізнатися, що Паризьке видання книги Льва Регельсона Трагедія Російської Церквибуло схвалено в рукописі такими авторитетними діячами Російської Церкви як архієп. Леонід (Поляков), архієп. Єрмоген (Голубєв), а також ієромонах Тавріон (Батозський). Назвати їхні імена у передмові до видання 1977 р. було неможливо через обставини того часу.
Регельсон Лев Львович (нар. 30 липня 1939, Калуга) - радянський дисидент та публіцист, автор книги Трагедія Російської Церкви.
З 1956 до 1962 року навчався на фізичному факультеті МДУ на кафедрі теоретичної фізики.
У 1962—1964 роках був учасником громадської організації «Університет молодого марксиста» та позаштатним інструктором ЦК ВЛКСМ.
У 1962—1966 роках працював в Інституті джерел струму (ВНДІІТ, надалі «Квант») у галузі напівпровідникових перетворювачів енергії, у тому числі для космічних апаратів. Підготував дисертацію з нестаціонарних термоелектричних явищ. За сумісництвом читав лекції в московському планетарії.
3 вересня 1965 року прийняв хрещення у протоієрея Олександра Меня.
З 1967 по 1973 працював у НДІ Медичної техніки. Написав дисертацію з фізики кровообігу, але захист її було зірвано у зв'язку з тим, що його викрили як «активного церковного діяча».
З 1973 по 1978 рік брав участь у правозахисній діяльності, спеціалізуючись здебільшого на захисті прав віруючих.
У 1988—1993 роках — автор, потім співробітник редакції журналу «Наука та релігія». В 1990 закінчив роботу над розширеним варіантом своєї праці з історії Російської Церкви - «Трагедія Російської Церкви. 1917-1953», проте книга тоді видана не була.
З 1990 по 1994 рік був генеральним директором Товариства християнської культури «Логос», що спеціалізувався на видавничій та просвітницькій діяльності.
З 1993 по 1997 рік у співавторстві з Ігорем Хварцькія працював над книгою «Земля Адама», виданою в Сухумі 1997 року.
З 1998 по 2005 рік працював науковим співробітником Сухумського фізико-технічного інституту.
Зміст книги Лева Регельсона Трагедія Російської церкви – 1917-1953 рр. Історія катастрофи християнства в роки радянської влади
Передмова автора до першого видання
Післямова протоієрея Іоанна Мейєндорфа до першого видання
Післямова автора до другого видання
Післямова автора до третього видання
Глава 1. Церква без помазаника
Глава 2. Комунізм як антихристиянська релігія
Глава 3. Жертва на очищення
Глава 4. Великий Собор 1917-1918 років. про церковне управління
Глава 5. Самоврядування єпархій – проти обновленської централізації
Глава 6. Останній патріарх Православної Російської церкви
Глава 7. НКВС як засновник неканонічного «сергіанського» центру церковного управління
Розділ 8. Церква тих, хто не пам'ятає – проти сергіанства
Глава 9. Церковне управління: синергізм чи бюрократизм?
Глава 10. Культ Сталіна – проти культу Ісуса Христа
Розділ 11. Прообраз Антихриста
Глава 12. Участь Церкви у релігійному поклонінні Сталіну
Додатки
Додаток I Зміни у складі єпископату Православної Російської церкви. 1918–1939
Додаток II Єпископат Церкви непоминаючих: архієреї, які не визнали неканонічний центр влади в особі митрополита Сергія та його Синоду
Використані джерела
Подвиг російських новомучеників призвів до небувалого зростання духовної могутності Церкви Небесної, які канонізація відкрила той молитовний канал, через який ця нова духовна сила може реалізуватися у житті Земної. Однак цього поки що не відбувається. Чому?
Мабуть, саме собою прославлення сповідників і мучеників ще мало - потрібно зрозуміти і прийняти глибинний зміст їхнього подвигу. В ім'я чого вони принесли себе в жертву, сповідниками якої істини вони були? Адже йшлося не просто про сповідання християнської віри, як було за часів римських гонінь. Принаймні до середини 1930-х років переслідували не за віру як таку, а за щось інше.
В очах гонителів це було переслідування за ворожість до радянської влади, а по суті за неприйняття нової, комуністичної ідеології. З церковних позицій ця ідеологія може розглядатися як свого роду брехня на християнську тему Божого царства на землі. Адже оголошеною метою комунізму було побудувати всесвітнє царство справедливості, але без участі Божественної благодаті.
Проте християнство загалом, а Православ'я особливо, своєю вищою метою ставить саме здійснення Божої волі, поступове творення свого роду «острівців» царства Божого на землі. «Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя на землі, як і на небі», – кожного дня молиться кожен християнин. Згідно зі святоотцівським розумінням, царство Боже утвердилося там, де стійко діє божественна благодать, вільно прийнята людською волею.
У православній Росії головними такими островами царства Божого на землі були: царський престол, молитовне серце подвижника і православний храм.
Вплив цих «острівців», обурюваних вихорами людських пристрастей та вторгненнями «духів злоби піднебесних», то поширювався на весь народ, то скорочувався майже до повного зникнення.