Черниця Марія Скобцова (відома як мати Марія (фр. Mère Marie), у світі Єлизавета Юріївна Скобцова, у дівоцтві Пиленко, за першим чоловіком Кузьміна-Караваева; 1891, Рига — 31 березня 1945, Равенсбрюк, рос. Константинопольського патріархату. Російська поетеса, мемуаристка, публіцистка, громадський діяч, учасниця французького Опору.
Канонізована Константинопольським патріархатом як преподобномучениця у січні 2004 року.
Єлизавета Юріївна Пиленко народилася 8 (20) грудня 1891 року у Ризі у ній юриста Юрія Дмитровича Пиленка (1857—1906) і Софії Борисівни (урожд. Делоне, 1862—1962).
У 1895 році Юрій Пиленко вийшов у відставку і переїхав з сім'єю в Анапу, де за шість верст від міста знаходився маєток Джемете з виноградниками, що дістався йому після смерті його батька Дмитра Васильовича Пиленка. У травні 1905 року за успіхи у виноградарстві Ю.Д. Пиленко був призначений директором Імператорського Нікітського ботанічного саду та училища садівництва та виноробства. Сім'я переїхала до Ялти, де Ліза Пиленко закінчила 4-й клас Ялтинської жіночої гімназії з нагородою 2-го ступеня.
Весною 1906 року Ю.Д. Пиленка було переведено на службу до Петербурга, але виїхати до місця призначення не встиг — 17 липня він раптово помер в Анапі. Ліза була вражена цією трагедією і, за її словами, втратила віру в Бога.
19 лютого 1910 року Єлизавета Пиленко вийшла заміж за помічника присяжного повіреного Дмитра Кузьміна-Караваєва, колишнього більшовика та близького знайомого багатьох столичних літераторів, разом з ним відвідувала засідання «Цеху поетів», релігійно-філософські збори, спілкувалася. Мандельштамом, Михайлом Лозінським.
Весною 1913 року залишила чоловіка (офіційно розлучення було оформлено лише наприкінці 1916 року) і поїхала з Петербурга до Анапи. 18 жовтня у Кузьміної-Караваєвої народилася дочка, якій вона дала ім'я Гаяна (грец. «земна»). Хрещеним батьком Гаян став А. Н. Толстой. На початку 1914 року для Кузьміної-Караваєвої настав час душевного розладу, «роздоріжжя», за її словами. Вона все більше цікавилася релігійними питаннями, розмірковувала про мету та сенс життя.
Лютневу революцію Кузьміна-Караваєва зустріла з ентузіазмом і в березні 1917 вступила в партію есерів. Більшу частину 1917 року провела в Анапі, була обрана заступником міського голови, завідувала освітою та охороною здоров'я.
У лютому 1918 року Єлизавета була обрана міською головою Анапи. Коли після короткого періоду двовладдя більшовики повністю взяли владу в місті, Кузьміна-Караваєва, хоч і не поділяла більшовицької ідеології, обійняла посаду комісара з охорони здоров'я та народної освіти, намагаючись захистити населення від пограбування та терору.
У травні 1918 року брала участь у з'їзді партії правих есерів у Москві і вела підпільну антибільшовицьку роботу, восени повернулася до Анапи, де була заарештована денікінською контррозвідкою — їй загрожувала смертна кара за «комісарство» та участь у націоналізації приватної власності. 15 березня 1919 року її справу розглядав крайовий військово-окружний суд у Катеринодарі, і лише завдяки вміло організованому захисту підсудна отримала лише два тижні арешту.
Влітку 1919 року Кузьміна-Караваєва вийшла заміж за свого суддю, Данила Єрмолаєвича Скобцова, кубанського козачого діяча, який був деякий час головою Кубанської Крайової Ради. Весною 1920 року, після розгрому Білого руху на Кубані, Єлизавета Скобцова з матір'ю С.Б. Пиленко та донькою Гаяною евакуювалися з Новоросійська до Грузії, де у Єлизавети Юріївни народився син Юрій, потім вся родина Скобцових перебралася до Константинополя, якийсь час жила в Сербії, де 1922 року народилася дочка Анастасія, а січні 1924 року переїхала до Парижа. Д.Є. Скобцов вів роботу серед козаків-емігрантів у «Загальнокозачому домі».
7 березня 1926 року у Пастерівському інституті померла від менінгіту її молодша дочка Анастасія. Вражена горем Єлизавета Скобцова відчула духовне переродження і відкрила для себе новий сенс життя у служінні людям в ім'я Бога.
З 1927 року Марія Скобцова стала активним діячем Російського студентського християнського руху (РСХД), як роз'їзний секретар подорожувала Францією, відвідуючи російські емігрантські громади, виступала з лекціями, доповідями, публікувала нотатки про важке життя емігрантів. Заочно закінчила Свято-Сергіївський православний богословський інститут у Парижі. Марія Скобцова брала участь у з'їздах РСХД, виступала у Гуртку з вивчення Росії, брала участь у семінарі під керівництвом Н.А. Бердяєва. В 1930 читала доповідь в РСХД «Робота з молоддю» і була призначена роз'їзним секретарем Руху.
У 1931 році її дочка Анастасія була перепохована на іншому цвинтарі, що стало для Скобцовой остаточним приводом прийняти рішення про прийняття чернецтва. Вона отримала церковне розлучення з чоловіком, громадянського розлучення не домагалася і офіційно вони залишалися подружжям до кінця життя.
16 березня 1932 року в церкві Свято-Сергіївського православного богословського інституту прийняла від митрополита Євлогія (Георгієвського) чернечий постриг, отримавши ім'я Марія на честь святої Марії Єгипетської, і з благословення духовного отця протоієрея Сергія Булгакова почала своє свято. та проповідницької діяльності.
Обрано за правління Союзу російських безробітних у Парижі. Відвідувала Прибалтику, Фінляндію, можливо, Валаам. Організувала у Парижі гуртожиток для самотніх жінок. Тут проходили засідання Ліги православної культури, служив літургію о. Сергій Булгаков, працювали богословські курси.
У 1934 році гуртожиток переїжджає, потім орендує приміщення, де розміщується будинок відпочинку для туберкульозних хворих, що одужують, в Нуазі-ле-Гран під Парижем, причому Марія Скобцова більшу частину роботи там робила сама: ходила на ринок, прибирала, готувала їжу, розписувала будинкові церкви, вишивала для них ікони та плащаниці. У цьому санаторії помер Костянтин Бальмонт у 1942 році, тут же у 1962 році померла її мати, С.Б. Пиленко, і дожив до смерті чоловік Скобцової, який після війни отримав статус політичного емігранта за Нансенівською конвенцією.
Під час гуртожитку на вулиці Лурмель було влаштовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці та курси псаломщиків, а з зими 1936—1937 — місіонерські курси. 27 вересня 1935 року з ініціативи черниці Марії Скобцової було створено благодійну та культурно-просвітницьку громаду «Православна справа», куди увійшли Микола Бердяєв, Сергій Булгаков, Георгій Федотов, Костянтин Мочульський.
1936 року черницю Марію Скобцову обирають членом Ради РСХД. Черниця Марія Скобцова постійно виступала з доповідями, публікувала богословські та гостро-соціальні статті. Незважаючи на неймовірну зайнятість, багато часу приділяла поезії — у 1937 році в Берліні вийшла її збірка «Вірші», наприкінці 1930-х — на початку 1940-х років вона написала віршовані п'єси-містерії «Анна», «Сім чаш» і в 1942 році – «Солдати». Марія Скобцова стала членом Комітету допомоги російським душевнохворим, відвідувала психіатричні лікарні.
Під час нацистської окупації Парижа гуртожиток черниці Марії Скобцової на вулиці Лурмель став одним із штабів Опору. У 1940 році Марія Скобцова відкриває у своєму пансіонаті кіоск, де продає недорогі продукти. Після руйнування німцями російської громадської Тургенєвської бібліотеки, архів І.А. Буніна було перевезено до гуртожитку черниці Марії Скобцової. Архів вдалося зберегти, і Буніну повернули його 1945 року. 1941 року черниця Марія організувала на вул. Лурмель прийом посилок, які відправляли в Комп'єнь ув'язненим.
У липні 1942 року, коли нацисти проводили масові арешти євреїв у Парижі і зганяли їх на зимовий велодром для подальшого відправлення до Освенцима,черниці Марії Скобцової вдалося таємно вивезти звідти чотирьох єврейських дітей у сміттєвих контейнерах. Будинки на Лурмель та в Нуазі-ле-Гран стали притулками для євреїв та військовополонених, Марія Скобцова та о.Димитрій Клепінін також видавали євреям фіктивні свідчення про хрещення, які іноді допомагали.
8 лютого 1943 року гестапівці заарештували її сина Юрія, а наступного дня і саму Марію Скобцову, яку спочатку тримали у в'язниці форту Роменвіль, а потім відправили до концтабору Равенсбрюк. З нею було заарештовано і отця Дмитра Клепініна, який служив у храмі на вул. Лурміль.
6 лютого 1944 року Юрій Скобцов загинув у концтаборі Дора-Міттельбау («філія» Бухенвальда), там помер і Д.Клепінін від запалення легень. Згідно з легендою, черниця Марія Скобцова добровільно замінила собою молоду жінку, одягнувши сукню з її номером, і була страчена в газовій камері Равенсбрюка 31 березня 1945, за тиждень до звільнення табору Червоною армією.
У 1985 році меморіальним центром Яд Вашем матері Марії Скобцової посмертно було надано звання «праведник світу».
7 травня 1985 року указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджено Орденом Вітчизняної війни II ступеня (посмертно).
16 січня 2004 року канонізована Константинопольським патріархатом як преподобномучениця. Разом з нею були канонізовані її син Юрій Скобцов, священик Димитрій Клепінін та Ілля Фондамінський. У консервативних колах Російської Православної Церкви канонізація викликала несхвальні відгуки.
Під час урочистого чину прославлення новоканонізованих святих 1—2 травня 2004 року в Олександро-Невському соборі в Парижі в богослужіннях брали участь християни різних конфесій. Архієпископ Парижа кардинал Жан-Марі Люстіже сказав, що Католицька Церква теж шануватиме цих мучеників як святих і покровителів Франції.
31 березня 2016 року у Парижі відбулася церемонія відкриття вулиці Марії (Скобцової).
