- Наявність: Є в наявності
- Модель: 2302
«Історія, по суті, трохи відрізняється від списку злочинів, нерозсудливостей і лих людського роду», — констатує британський історик Едуард Гіббон (1737–1794) у головній праці свого життя — масштабному творі про занепад і руйнування великої Римської імперіі.
У цій новаторській і водночас провокаційної для свого часу книзі автор простежує процеси, що відбувалися в римській державі та суспільстві від розквіту Імперії до падіння Константинополя в 1453, що ознаменував її кінець.
Незважаючи на довгу і запеклу полеміку з приводу «антирелігійних» поглядів Гіббона на зародження та поширення християнства, його праця досі входить до корпусу класичних творів для вивчення цього періоду у західних вишах.
Російською мовою текст відтворюється із незначними скороченнями.
Едуард Гіббон (Edward Gibbon; 1737, Патні, графство Суррей - 1794, Лондон) - британський історик і мемуарист. Автор «Історії занепаду та руйнування Римської імперії» (1776-1788).
Погляди Гіббона на причини занепаду та руйнування Римської імперії настільки актуальні, що «по суті справи новітня наука про античність у своїх поглядах з цього питання не вийшла за їхні межі». Однак щодо візантійського періоду в роботах сучасних істориків говориться, що погляд Гіббона надто спрощений. Гіббон бачив в історії Візантії деяке продовження античності, своєрідну смугу історичного застою, що цілком природно завершилося новою катастрофою.
Сьогодні історики схиляються до висновку про те, що Візантія була все-таки особливою цивілізацією, відмінною як від античності, так і від західноєвропейського середньовіччя.
Ідеї ж Гіббона «про фатальну роль християнства в історії пізньої античності, про сумнівну доброту його впливу на стан громадянського суспільства» історики вважають вірними лише частково, вказуючи на применшення Гіббоном духовного ресурсу християнства.
До теперішнього часу багато уявлень, що містяться в праці Гіббона, подолані, а загальний просвітницько-антихристиянський пафос виглядає застарілим.