Юлія Миколаївна Вознесенська (1940-2015), справжнє ім'я Юлія Миколаївна Окулова (уроджена Тарапівська) – православний прозаїк, поет. Народилася у сім'ї військового інженера. Навчалася в Ленінградському інституті театру, музики та кіно, була активним діячем у колах неформального мистецтва. З 1964 р. займалася в літературному об'єднанні у відомої перекладачки та поетеси Тетяни Григорівни Гнєдич. З 1966 р. почала друкуватися - опублікувала вірші спочатку в періодиці, потім у самвидаві. У 1973 р. прийняла хрещення. Брала участь у низці демонстрацій та голодування протесту художників-нонконформістів.
Проводила літературні вечори у своїй кімнаті у комунальній квартирі. 1976 р. було засуджено на п'ять років посилання за «антирадянську пропаганду». Бігла з заслання до Ленінграда, на суд у справі Рибакова, що призвело до двох років таборового ув'язнення до червня 1979 р. У 1980 р. емігрувала з СРСР разом із двома синами. У 1996–1999 рр. жила у Ліснинській жіночій обителі Пресвятої Богородиці у Франції.
Письменниця знала про смерть, що наближається, і в неї вистачило духу ретельно до неї підготуватися. На берлінському православному цвинтарі в Тегелі вона викупила собі місце, склала заповіт, замовила надгробний хрест. Її останньою земною поезією стала епітафія себе. 20 лютого 2015 року Вознесенська пішла з життя.
Щойно у Юлії Миколаївни з'являлися зайві гроші, вона витрачала їх на благодійність. Коли її книжки вже видавалися великими тиражами, знайомі дорікали Вознесенській, що вона не купить собі домівку. А письменниця на ці гроші годувала стареньких. Власного житла вона так і не мала до самої смерті, жила весь час на орендованих квартирах.
Юлія Миколаївна дуже любила природу і була затятим садівником. У землі вона могла копошитись годинами, висаджувала якісь нові рослини, облаштовувала альпійські гірки, вивчала лікування травами. Могла піти на півдня в ліс і збирати гриби, любила варити варення із садових та лісових ягід. Любила вона та кулінарію.
Вона була відомою поетесою, писала детективи. На її «Жіночий декамерон» в Іспанії навіть поставили п'єсу, яку згодом показували по телебаченню. Від віршів Юлія Вознесенська відмовилась. Її останні вірші у збірнику були датованими початком 90-х. Вона сама говорила: «Я розумію, що мої вірші добрі, але вони мені зараз байдужі. Я пишу прозу у жанрі православного фентезі та вважаю, що це набагато важливіше». Проте майже всі вірші Юлії Вознесенської з'являлися у самвидаві. Адже в період з 1960-х до початку 1990-х віршів вона написала величезну кількість.
Юлія Вознесенська пробувала себе як письменник у різних жанрах і знайшла себе вже блужче до кінця життя у православному фентезі. У жанрі православного фентезі вона почала писати ще у Мюнхені і в 90-х роках вона написала книгу «Мої посмертні пригоди», після якої все й пішло.
