- Наявність: Є в наявності
- Модель: 1792
План Lyautey («Льотея»)... Назва такого роду походить від імені французького маршала Луї Ліоте (фр. Louis Hubert Gonzalve Lyautey, 1854 — 1934), який у 20-ті роки минулого століття командував французькими колоніальними військами в Алжирі та Марокко.
Він вважав колоніалізм благом, що несе цивілізацію в найварварськіші куточки Земної кулі. Маючи до 1897 року чин підполковника та Орден Почесного легіону, він писав тоді: "Тут я почуваюся, як риба у воді. Маніпуляція предметами та людьми - це влада; те, що я люблю".
Одного разу цей вусатий колоніальний розбійник прямував зі своєю почетом до палацу. Стояв полудень, нещадно палило африканське сонце. Маршал, що знемагав від спеки, розпорядився по обидва боки дороги посадити дерева, які давали б тінь.
— Але, ваше превосходительство, дерева виростуть лише за 50 років, — зауважив один із його офіцерів.
— Саме тому, — відповів маршал, — роботу треба розпочати сьогодні.
Основна ідея такого плану – атака з майбутнього. Тобто повільне і тому непомітне для противника накопичення потенціалу удару – і потім, «коли дерева дадуть тінь», швидке застосування. Бо, за Клаузевіцем, не всяка країна така, яку можна справді завоювати, тобто окупувати... Є країни які можуть бути переможені лише внутрішньою слабкістю та дією розбратів. А досягти цих слабких місць політичного буття можна лише через потрясіння країни.
Авторам книги Вбивство, якого не було? вдалося виконати головну умову реалізації цього наукового дослідження: відмовитись від використання підходу, відомого як «очевидно, що». Тобто уникнути слідування будь-яким заздалегідь відомим гіпотезам і піддати критичному переосмисленню величезний потік інформації з цієї теми.
У результаті вийшла винятково цікава історична технологія. І вона, безсумнівно, ставить під питання головний постулат сучасної офіційної версії про долю Миколи Романова, його рідних і слуг щодо їхнього розстрілу: а чи справді він був у реальності?
Питання долі останнього російського імператора Миколи Олександровича Романова та її сім'ї неодноразово обговорювався як і нашої історіографії та суспільстві, і там. Обговорювалася неодноразово можливість порятунку царських в'язнів Іпатіївського будинку.
Автори Вбивство, якого не було? не роблять поспішних висновків, але всією логікою своїх міркувань підводять читача до думки, що Микола Другий та його рідні могли залишитися живими.
Дійсно, існуючі протиріччя в офіційній версії загибелі царської сім'ї такі великі, що це змушує задуматися про те, що ця версія була гостро необхідна певним політичним колам як у 1918 році, так і зараз.
Хто був зацікавлений у смерті імператора у роки Громадянської війни, а хто хотів його врятувати? Автори роблять парадоксальний висновок: найменше у версії «вбивства громадянина Романова» був зацікавлений більшовицький уряд у Москві, а найбільше – адмірал Колчак та його закордонні куратори.
В даний час і в нас і на Заході є сили, зацікавлені у розколі православного народу за допомогою історії, що сталася влітку 1918 року в Єкатеринбурзі. І ось звертаючи на це увагу читача, автори попереджають небайдужих до цього людей від згубних розбіжностей і пишуть, що «ця книга має на меті захист єдності всіх тих людей, хто не бажає загибелі Православ'я в майбутньому найближчому часі глобальному катаклізмі».
Дмитро Роде, Ірина Белучева, Лев Коган, Михайло Демидов
Вбивство, якого не було? Новий погляд на офіційну версію вбивства імператора Миколи II та його сім'ї. Дмитро Роде, Ірина Белучева, Лев Коган, Михайло Демидов
У книзі Вбивство, якого не було? мова йтиме про масу непоясненого, суперечливого та нелогічного в офіційній версії зникнення імператора Миколи II.
І до речі саме тієї версії, яка покладена в основу концепції звинувачення цілого народу у смертному гріху та подальшої демонізації народу та держави. Залишати такі питання поза увагою – означає як мінімум залишити поза увагою питання правопродовження і де-юре і де-факто.
На якісь докази спиралися в офіційній версії. Список досліджуваних доказів у справі імператора Миколи II та його сім'ї (за хронологією):
1. Заява Ради народних комісарів про розстріл колишнього царя та переправлення його сім'ї з Єкатеринбурга, опублікована 19.07.1918 у «Известиях ВЦВК» та «Правді».
2. Публічні заяви свідків та учасників подій з «червоного» боку, що підтверджують інформацію, опубліковану 19.07.1918 у «Известиях ВЦВК» та «Правді».
3. Матеріали «білого» слідства, отримані в період з 25 липня 1918 по 14 липня 1919, коли Єкатеринбург був зайнятий військами Колчака, а також матеріали зібрані цим слідством аж до 1924 року.
4. Ряд речових доказів, включаючи телеграму голови Уралради Білобородова від 17 липня 1918 року та знайдені останки собачки Великої князівни Анастасії.
5. Дані за підсумками розкопок 11-13 липня 1991 року та виявлення залишків дев'яти осіб зі слідами вогнепальних поранень. За подальшою заявою Прокуратури, ці останки були ідентифіковані за допомогою дослідження ДНК як належать колишній царській родині і слугам, що її супроводжували.
6. Аналіз ДНК верстатів двох осіб, юнака та дівчата, знайдених у серпні 2007 року неподалік місця основного поховання.