Про Царство Боже у наповненні Духом Святим. Нести добру звістку. Священик Віктор Пасічнюк

У своєму вступному слові до курсу лекцій «Про Царство Боже» священик Геннадій Фаст поставив риторичне запитання. А чи проповідуємо ми Царство Небесне? Адже з Євангелія ми бачимо, що Предтеча Господня, Іван Хреститель закликав: «Покайтеся, наблизилося Царство Небесне» (Матв. 3:2). Перша проповідь Ісуса Христа починалася тими самими словами (Матв. 4:17). Практично всі притчі Спасителя починалися словами «Царство Небесне подібне...».

Посилаючи своїх учнів на проповідь, Христос наказав їм також: «Ідучи ж, проповідуйте, що наблизилося Царство Небесне» (Матв. 10:7). І мало того, після Свого воскресіння від труни, «протягом сорока днів, явився їм і говорив про Царство Боже» (Дії 1:3). Ми ж зараз живемо в Новозавітний час благодаті. Тоді Царство Небесне тільки наближалося до людей, тепер воно дане нам. Але чи ми проповідуємо його?

Дуже часто ми проповідуємо про досить другорядне по відношенню до Царства Небесного. Іноді проповідуємо зовсім далеке від нього. А буває, що ще гірше, що проповідує не чути зовсім.

І вчитуючись у Євангеліє, приходиш до розуміння, що в слові проповідника «єдино є на потребу» (Лк. 10:41), Слово про Царство Боже, яке проголошено, обіцяно, видатковано і даровано нам Сином Божим і Сином Людським, розіп'ятим і воскреслим Ісусом Христом. Це є основою євангелії і основою всієї християнської проповіді.

Наш обов'язок, насамперед обов'язок священства, нести благу звістку про Царство Боже всім людям, хто поза цим благом Царством, і навіть тим, хто вже давно знає про Христа і має зовнішнє діяння заради Христа, але Царство Його не відкрилося в їхніх серцях. Основою нашої проповіді має бути слово про Царство Боже, яке подаровано нам Ісусом Христом.

Наша проповідь повинна нести в собі Євангеліє про Царство Боже: про те, що в Нього всі покликані, що воно є метою нашого життя, і про те, як придбати цей найбажаніший скарб, приготований нам від створення світу (Матв. 25:34). Проповідуючи, проповідуватимемо Царство Небесне, причетниками якого ми маємо стати і бути ще тут на землі. І за заповітом апостола Павла слово наше нехай завжди буде з благодаттю, приправлене сіллю (Кол. 4:6).