Письма старця Силуана Афонського. Сумує моя душа про Господа. Повчання

До книги Писання старця Силуана Афонського увійшли повчання преподобного Силуана, зібрані з його творінь.

Писання старця, людини майже безграмотної, є слово про те, що йому було дано побачити; часто слово його на свій образ схоже на псалми, і це природно, тому що виходило воно з невпинної молитви. Ритм його писань дуже повільний, що притаманно глибокої молитви. Він постійно повертається на ті самі теми: Бог, і все небесне, пізнається тільки Духом Святим; Господь безмірно любить людину, і ця любов пізнається Духом Святим; Дух Святий є духом помірності, цнотливості, лагідності, смирення; Дух Святий є духом миру, співчуття, любові до ворогів.

Душа старця, його розум зайнятий небагатьма думками, але ці думки найонтологічніші, вони суть мірило для всього. Хто в глибині своєї істоти живе цими думками, той через них, як через таємничу духовну призму, бачить увесь світ.

Старець Силуан Афонський був людиною єдиної ідеї, яка заповнювала всю його істоту, ідею, яка була наслідком незбагненного явища йому Бога. У цьому таємничому явленні йому Господа він пізнав, що Бог є безмежна любов.

Він стверджує, що ця любов неодмінно виливається і на ворогів, і що пізнається вона тільки Духом Святим. Дух Святий явив йому Христа. Дух Святий навчав його смиренності та любові до ворогів та до будь-якої тварі. Те, що він збагнув у момент богоявлення, і те, що було безпосереднім його наслідком, він сприйняв як умову і як показник богоспілкування, як критерій істинності шляху, як мірило будь-якого явища духовного життя і як мету наших повсякденних шукань і дій.

Старець був людиною єдиної ідеї, але ідеї найглибшої, найпрекраснішої, найонтологічно досконалої, і, що найважливіше, - здійсненої ним у житті. Воістину місцями він за духом подібний до святого Іоанна Богослова. Воістину Дух Святий уподібнив його до Самого Христа, Якого він удостоївся бачити, і про подобу Якому він так багато говорив, посилаючись на слова великого апостола: «будемо подібні до Нього, тому що побачимо який Він є» (1 Ін.3,2).

Головне свідчення всього його життя в тому, що любов до ворогів необхідна для пізнання Божих таємниць. Він категорично стверджував, що в кому немає любові до ворогів, той поза Богом, той Бога не пізнав. Його неможливо було обдурити. Там, де була ненависть до ворогів, там бачив він обличчя темної безодні, якою б «службою Богу» (Ін.16,2), хоч би яким пророчим пафосом вона прикривалася.

Писання старця Силуана Афонського, це свідчення такої людини, недосвідченої лукавством інтелектуальної культури, свідчення того, хто справді все життя проливав кров свого серця в молитві за ворогів і за весь світ, - набуває виняткової сили і значення.