Святитель Микола Сербський (мирське ім'я - Нікола Велімирович) народився 23 грудня 1880 року в Західній Сербії (селище Леліч) у багатодітній селянській родині.
Батьки Ніколи, Драгомир та Катерина, були простими глибоко побожними людьми. Діти, яких було дев'ять, виховувалися у взаємної любові й у дусі християнських традицій. Дбаючи про належну освіту Ніколи, батьки віддали його на навчання до школи при обителі Челіє. Тут він зумів виявити свої обдарування.
Потім Нікола був зарахований до Валевської гімназії, а закінчивши її, продовжив освіту в Белградській семінарії. За добрі досягнення у навчанні Нікола удостоївся стипендії, що дозволило йому надалі продовжити навчання у Берні, на Старокатолицькому факультеті. Навчався він дуже охоче, відповідально та старанно. З дитинства у нього виявився інтерес і потяг до навчання. У віці 28 років Нікола сподобився заслужити ступінь професора богослов'я.
Пізніше, Нікола Велімирович вступив до Оксфордського університету, на філософський Факультет. Після навчання на якому він захистив черговий докторат - філософський.
Коли Нікола повернувся на батьківщину, його взяли на роботу до Белградської семінарії. У семінарії він займався викладацькою діяльністю. Студенти поважали свого викладача за його підготовленість та здатність подавати навчальний матеріал у доступній та цікавій формі. У той час, крім викладання, Нікола Велімирович активно співпрацював із церковними виданнями, де публікувалися статті різної релігійної спрямованості.
Коли він зазнав важкої хвороби — дав обітницю, що у разі, якщо одужає, присвятить своє життя Богові. Так і сталося: хвороба, яка несподівано для оточуючих, відступила; а Нікола прийняв чернецтво і нове ім'я - Микола. Постриг відбувся в обителі Раковиць (Раковиця).
У 1910 році отець Миколай (Велимирович) став студентом Санкт-Петербурзької духовної академії. При цьому він не повідомив адміністрації, що закінчив у минулому два відомі європейські університети.
Навчаючись в академії, він поводився скромно, але його освіченість говорила сама за себе. Він не раз викликав подив професорсько-викладацького складу, а на одному з академічних вечорів так здивував своєю промовою присутніх, що викликав загальне захоплення та захоплення.
При цьому він звернув на себе увагу архієрея Антонія (Вадковського), митрополита Санкт-Петербурзького та Ладозького. Після цього випадку владика виклопотав для отця Миколая допомогу, щоб той зміг вирушити в подорож країною. Ця подорож допомогла йому краще дізнатися про російський народ. І згодом він висловлювався з теплом і любов'ю.
Після повернення отця Миколая до Сербії вибухнула Перша Світова війна. Під час війни він не раз відвідував місця розташування військових підрозділів, як міг зміцнював віру сербських бійців, надихав їх на ратні подвиги, сповідував, причащав Святих Тайн. Крім того, радіючи про співвітчизників, він регулярно жертвував свою платню на потреби поранених.
Варто здивуватися, що після завершення війни отець Миколай передрік запалення в майбутньому чергового великомасштабного конфлікту. Однією із центральних причин цього конфлікту він вважав віддалення європейців від Бога.
У 1920 році отець Миколай (Велимирович) був висвячений на єпископа Охридського. На цьому етапі свого служіння він із ще більшою ревнощами вдавався чернечому ділу, багато проповідував, регулярно брав участь у богослужіннях і займався літературною працею.
Єпископ Миколай (Велимирович) постійно переміщався територією своєї єпархії відвідуючи найдальші парафії. Під час своїх подорожей він знайомився з потребами мешканців і в міру можливості надавав їм належне архієрейське сприяння: сприяв відновленню храмів зруйнованих внаслідок війни, допомагав монастирям та організовував сирітські будинки.
У 1924 святитель, з благословення начальства, прийняв у тимчасове управління Американську єпархію (що функціонувала при Сербському Патріархаті). Цю свою місію він виконував до 1926 року.
У зв'язку з охолодженням безлічі сербів до християнських обов'язків, а також і з метою протидії сектантським настроям, що наростали в країні, святитель Микола Сербський організував і особисто очолив рух, спрямований на активізацію населення в галузі церковної діяльності. Цей рух отримав назву «Богомольський». Незабаром Богомольський рух охопив усю територію Сербії.
1934 року Микола Сербський був зведений на Жицьку кафедру. Тут, як і в Охридській єпархії, він займався просвітництвом, упорядкуванням церковного життя та регулюванням діяльності монастирів.
Багато зусиль було докладено для відновлення церков єпархії. Особливою заслугою святителя було оновлення стародавньої обителі «Жича», одного з найвідоміших центрів духовності та православної культури Сербії та Східної Європи.
У роки Другої Світової війни святитель Миколай Сербський, за розпорядженням командування німецьких окупаційних військ, був обмежений у волі. Наприкінці 1942 року він був ув'язнений в обителі Войловиця. І незважаючи на це, йому вдавалося священнодіяти та працювати.
Пізніше святитель Миколай (Велимирович) опинився разом із Сербським Патріархом в одному з найстрашніших фашистських концентраційних таборів – Дахау. Увесь час перебування там він рятувався молитвою, надією та сподіванням на Божественне Провидіння.
У травні 1945 року святителя було звільнено з ув'язнення військами союзників (американською армією). На той час до влади в Югославії до состів якої входила Сербія, прийшли атеїсти. І як не хотів Микола Сербський повернутися служити на свою Батьківщину, як не сумував про Батьківщину, але обставини сприяли іншому.
Так з Божої волі він опинився в США, у статусі емігранта. Тут він продовжував проповідувати про Христа, брати участь у богослужіннях та займатися літературною діяльністю.
А на своїй Батьківщині в Сербії він був оголошений посібником окупантів (попри те, що сам зазнав від них багато страждань), а його літературні праці були поставлені під жорстку цензурну заборону.
Останніми днями свого життя Микола Сербський знайшов притулок у російському Тихонівському монастирі (штат Пенсільванія). 18 березня 1956 року він спочив з молитвою на вустах.
Тіло святителя було перенесено з почестями до сербської обителі святого Сави (штат Іллінойс), а потім поховано на території місцевого цвинтаря.
Святитель Микола Сербський відомий як один із найбільш ортодоксальних церковних мислителів. Список його творів досить великий. Серед них більшою популярністю користуються бесіди, Біблійні теми, Віра святих. Катехиза Східної Православної Церкви, У що ми віримо? Пояснення Символу віри, Десять Божих заповідей, Індійські листи, Місіонерські листи, Любостинський стослів, Про три найважливіші речі. Вибрані листи духовним дітям, Думки про добро і зло, Слово про Закон, Тлумачення Господньої молитви: Отче наш..., Тлумачення заповідей блаженства, Феодул, або Раб Божий, Чудеса Божі та багато інших.
