- Наявність: Є в наявності
- Модель: 1853
Книга Я вірю, що тобі боляче. Підлітки у прикордонних станах – це історія журналіста та багатодітної мами Ганни Леонтьєвої, у якій вона щиро ділиться історією боротьби з клінічною депресією своєї дочки!!!
Окрім особистої історії автора, у виданні зібрано думки та поради кваліфікованих фахівців для батьків, чиї діти переживають складний життєвий етап. Ця історія заспокоїть дорослих, подарує їм рішучість на полі праці та битви за здоров'я, спокій та щастя своєї дитини. Книга допоможе налагодити з дитиною близькі та довірчі стосунки у такий непростий для всіх період.
У книзі Анни Леонтьєвої Я вірю, що тобі боляче! Підлітки у прикордонних станах ви знайдете:
- особисту історію боротьби автора за життя та добробут своєї дочки;
- докладний перелік причин, що породжують у підлітків суїцидальні думки, і навіть ознаки, якими їх можна розпізнати;
- експертні поради від психологів, психіатрів, неврологів та інших спеціалістів;
- контакти спеціалізованих установ, де надають необхідну допомогу підліткам у прикордонних станах.
Кому буде цікава книга Анни Леонтьєвої Я вірю, що тобі боляче:
- Батькам підлітків;
- педагогам, вчителям, тренерам, шкільним психологам та всім, хто працює з дітьми.
5 причин купити книгу Анни Леонтьєвої - Я вірю, що тобі хворий! Підлітки у прикордонних станах:
- у книзі порушуються складні та вкрай важливі теми. А саме: як грамотно реагувати на пригнічений, пригнічений стан підлітка та поява у нього суїцидальних думок; як не знецінити його муки і поставитися з увагою та розумінням до його болю; як не втратити довіру своєї дитини та зберегти з нею близькі та довірчі відносини;
- відверту та щиру розповідь матері про те, що не прийнято обговорювати публічно: про клінічну депресію;
- видання підтримали провідні фахівці у цій сфері – психологи, психіатри, співробітники служб довіри та психологічної допомоги. Їхні важливі та безцінні поради, експертні думки ви зможете прочитати у другій та третій частинах книги;
- всупереч тому, що говорити на тему дуже складно і боляче, особистий досвід автора втішає, зміцнює і дарує віру в те, що подолати подібні труднощі реально.
Анна Леонтьєва – не психолог, не фахівець, а звичайна мама. Її історія надихає своєю близькістю та відкритістю до читача. В її історії немає спроб прикрасити — а навпаки, у ній стільки щирості, особистого болю та переживань. Але ще більше в ній кохання, тепла та бажання врятувати свою дитину.
Анна Леонтьєва народилася у Москві. Вона випускниця факультету журналістики МДУ. З восьмого класу Ганна співпрацювала з виданням "Московський комсомолець", а потім з журналами "Експерт", "Комерсант", "Селянка", "Мистецтво кіно", "Вулиця Сезам". Анна мати трьох дітей. Працює у міжнародному дитячому таборі, веде там кафедру журналістики. З 2014 року – автор та ведуча радіостанції «Віра».
Зміст книги Анни Леонтьєвої Я вірю, що тобі боляче! Підлітки у прикордонних станах:
Передмова. Психолог Людмила Петрановська
Від автора
Частина 1. Не йди! Історія однієї депресії
Розділ 1. Життя після горя
Розділ 2. Депресія. початок
Розділ 3. Для тебе і для нього, або Про початкову травму
Розділ 4. Мотивації та очікування
Розділ 5. Багато заліза довкола тебе. Історія незавершеного суїциду
Глава 6. За стовпами: грань між хворобою та здоров'ям
Розділ 7. Історії підлітків
Розділ 8. Про сторожі мосту
Розділ 9. Батько на п'єдесталі
Розділ 10. Віртуальний світ — чи ми боремося?
Розділ 11. Ми точно знаємо, що їм потрібне?
Розділ 12. Батьки та почуття провини: ніколи не пізно
Розділ 13. Розмова про кохання
Частина 2. Батько як страхувальний канат. Поради фахівців
Розділ 1. Як не пропустити тривожні ознаки
Розділ 2. Причини суїцидальної поведінки підлітків
Розділ 3. Дорогі батьки!
Частина 3. Контакт із собою та з дитиною. Монологи двох психологів
Лідія Руонала, клінічний психолог. Батьки як зовнішня психіка
Марія Пічугіна (Капіліна), дитячий та підлітковий психолог. Допомагати людині, яка в дорозі
Важливі контакти
Підліткова та юнацька депресія та її найстрашніше ускладнення – суїцидальна поведінка – впевнено виходять на перше місце у списку небезпек для життя молодих людей у розвинених країнах світу.
Психологи, соціологи, антропологи та філософи висловлюють десятки ідей, чому це так? Чому діти, у яких є все, щоб щасливо рости і розвиватися: люблячі сім'ї, хороші школи, все для розваг, блага та можливості сучасної цивілізації, опиняються в полоні «полуденного біса», душевного болю, що не має явної причини та ясного змісту, але що робить життя майже нестерпним?
Як так виходить, що цей чорний гість проникає у затишні дитячі і там, за зачиненими дверима, мучить дитину — іноді роками, доки не буде помічений та названий своїм ім'ям? Батьки намагаються звернутися до розуму, сварити за лінощі, дати відпочити, забрати телефон, повести розважити, заборонити газування та чіпси, здати аналізи — багато чого пробують — але не дозволяють собі навіть подумати про візит до психіатра. Вчителі, бачачи раніше захоплену, жваву дитину, яка насилу піднімає на них очі, відмовляється від будь-яких класних справ і явно, дивлячись у зошит, не бачить нічого, припускають що завгодно: нещасне кохання, проблеми в сім'ї, наркотики, вплив поганої компанії. але не депресію.
А якщо в результаті трапляється непоправне, суспільству виявляється простіше вигадати ефектну теорію змови та інших «синіх китів» і «кураторів смерті», які нібито можуть будь-яку дитину вмовити зістрибнути з даху. Хоча подібні інструкції можуть стати останньою краплею, вирішальним поштовхом, і це, безумовно, злочин, давайте не будемо обманювати себе: для того щоб це спрацювало, психіка підлітка вже повинна бути виснажена тривогою і депресією, його бачення реальності вже має бути спотворене. І тоді, коли з ним починають спілкуватися люди, які розуміють, що з ним відбувається, вони можуть отримати велику владу над його рішеннями. Бо більше ніхто не розуміє.
Дослідження депресії як феномена продовжуються, а тисячі дітей страждають прямо зараз. Поруч із ними страждають тисячі дорослих, які бачать і відчувають, що відбувається щось погане, але не розуміють, що саме і як допомогти. Тому що дитина може ходити (або вдавати, що ходить) до школи та на курси, може виконувати всі прохання, бути ввічливою і навіть посміхатися іноді. Він може кивати і погоджуватися у відповідь на натхненні сімейні розмови про його блискуче майбутнє та цікаве навчання у найкращих вишах. Він може говорити правильні слова про те, що так, треба більше займатися математикою та не запускати англійську. Просто тому що в нього немає сил сперечатися і все, чого він хоче, щоб розмова закінчилася, ви не були засмучені, а він міг нарешті закрити за собою двері і повалитися на ліжко.
Окрема болісна складова юнацької депресії — а на неї часто страждають дуже сумлінні, чутливі, люблячі та талановиті підлітки — що людина розуміє «безпричинність» свого стану. Він усвідомлює, що «об'єктивно» у нього в житті все добре. Ну, чи не все добре, але явно є безліч людей, яким набагато гірше — і вони впораються. Він розуміє, що рідні його люблять, турбуються за нього та хочуть йому всякого доброго. А він хоче не бути. Бо бути нестерпно. Тому що він — нікчема. Тому що ніколи нічого хорошого не буде і не може бути. І окремо нестерпно розуміти, що для всіх цих думок немає жодних «справжніх» причин, і ти мучить близьких нічого.
Книга Анни Леонтьєвої Я вірю, що тобі боляче! Підлітки у прикордонних станах розповідає про юнацьку депресію з погляду матері, не фахівця. І я читала її очима матері, хоча мене там цитують як експерта, але вся наша експертиза перед обличчям нашого людського досвіду. Розгубленість, тривога, гнів, вина — від усіх батьківських переживань не рятує професія. Але знання допомагає ясніше бачити, у тому числі і свої помилки, і свою малодушність.
