Лев Миколайович Гумільов

Лев Миколайович Гумільов (1912 - 1992) - радянський та російський вчений, письменник та перекладач. Археолог, сходознавець і географ, історик, етнолог, філософ. Лікар історичних наук (1961). Автор пасіонарної теорії етногенезу.

Син поета Миколи Гумільова та поетеси Анни Ахматової. З 1931 року брав активну участь у геологічних та археологічних експедиціях (всього до 1967 року взяв участь у 21 експедиційному сезоні). У 1934 році вступив до Ленінградського державного університету на щойно відновлений історичний факультет.

Чотири рази був заарештований, причому вперше - у грудні 1933 року - через 9 днів відпущений без пред'явлення звинувачення. У 1935 році зазнав другого арешту, але завдяки заступництву багатьох діячів літератури був відпущений на волю і відновлений в університеті. У 1938 році зазнав третього арешту і отримав п'ять років таборів; висновок відбував у Норильську. 13 жовтня 1944 року Туруханським районним військкоматом (місто Ігарка) призваний до лав Червоної армії, служив рядовим у 1386-му зенітному артилерійському полку, брав участь у Берлінській операції. 28 листопада 1945 демобілізований.

Після демобілізації закінчив екстерном історичний факультет, 1948 року захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата історичних наук. У 1949 році знову був заарештований, звинувачення були запозичені зі слідчої справи 1935; був засуджений до 10 років таборів. Термін відбував у Казахстані, Алтаї й у Сибіру. В 1956 після XX з'їзду КПРС звільнений і реабілітований, кілька років працював в Ермітажі, з 1962 року до виходу на пенсію в 1987 році перебував у штаті науково-дослідного інституту при географічному факультеті ЛДУ.

1961 року захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора історичних наук, 1974 року захистив другу докторську дисертацію — з географії, але ступінь не був затверджений ВАК. Наукова спадщина включає 12 монографій та понад 200 статей. У 1950—1960-х роках займався археологічним дослідженням Хазарії, історією хунну та стародавніх тюрок, історичною географією, джерелознавством. З 1960-х почав розробку власної пасіонарної теорії етногенезу, з допомогою якої він намагався пояснити закономірності історичного процесу. Великим внеском Гумільова у науку вважається теорія періодичного зволоження центральної Євразії та популяризація історії кочівників.